Мауріціо Йоріо

Ф
Мауріціо Йоріо
Мауріціо Йоріо
Мауріціо Йоріо
Особисті дані
Народження 6 червня 1959(1959-06-06) (65 років)
  Мілан, Італія
Зріст 173 см
Вага 70 кг
Громадянство  Італія
Позиція нападник
Юнацькі клуби
Італія «Еленіо Еррера»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1975–1976 Італія «Віджевано» 6 (2)
1976–1978 Італія «Фоджа» 21 (6)
1978–1979 Італія «Торіно» 15 (3)
1979–1980 Італія «Асколі» 11 (1)
1980–1982 Італія «Барі» 65 (28)
1982–1983 Італія «Рома» 25 (5)
1983–1984 Італія «Верона» 25 (14)
1984–1985 Італія «Рома» 16 (1)
1985–1986 Італія «Фіорентина» 25 (1)
1986–1987 →  Італія «Брешія» 8 (1)
1987–1988 Італія «Брешія» 31 (8)
1988–1989 Італія «П'яченца» 20 (5)
1989–1990 Італія «Верона» 24 (3)
1990–1991 Італія «Інтернаціонале» 5 (0)
1991–1993 Італія «Дженоа» 23 (1)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1979 Італія Італія U-21 1 (0)
1983–1984 Італія Італія (B) 9 (2)
1984 Італія Італія (ол.) 5 (0)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Мауріціо Йоріо (італ. Maurizio Iorio, нар. 6 червня 1959, Мілан) — італійський футболіст, що грав на позиції нападника.

Виступав, зокрема, за «Рому» та «Інтернаціонале», вигравши з першими чемпіонат Італії, а з другими — Кубок УЄФА. Також грав за олімпійську збірну Італії, з якою поїхав на Ігри 1984 року.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

Народився 6 червня 1959 року в місті Мілан[1]. Вихованець юнацької команди «Еленіо Еррера» (Трієстіна).

У дорослому футболі дебютував 1975 року виступами за команду «Віджевано», в якій провів один сезон, взявши участь лише у 6 матчах чемпіонату.

Мауріціо Йоріо під час виступів за «Верону». Сезон 1983/84.

У 1976 році перйшов у «Фоджу»[2], з якою 23 жовтня 1977 року дебютував у Серії А в матчі проти «Торіно»[3]. За сезон 1977/78 зіграв у 21 матчі і забив 6 голів, проте команда зайняла передостаннє місце і покинула еліту, після чого Мауріціо перейшов у «Торіно», де провів наступний сезон, проте не зміг виграти конкуренцію у зіркових Франческо Граціані та Паоло Пулічі[4].

Влітку 1979 року Йоріо перейшов в «Асколі» як частина угоди по півзахиснику Даніло Пілеггі[5]. Тренер Джован Баттіста Фаббрі використовував його як єдиного форварда[6]. Після вдалого старту сезону[7] (з чотирма голами в груповому етапі Кубка Італії[8]) Йоріо втратив своє місце в команді через погану роботу[9] та конфлікт з тренером[10] і в підсумку за сезон зіграв лише 11 матчів в Серії А і забив 1 гол.

Влітку 1980 року Йоріо перейшов в «Барі», що грало в Серії Б, де став виступати в парі з Альдо Сереною[11]. У першому сезоні 1980/81 років він забив 10 голів в 29 іграх, в тому числі два голи в дербі проти «Лечче»[11], незважаючи на травму[1]. У наступному сезоні він забив 18 голів в 36 матчах, ставши найкращим бомбардиром команди, проте це не допомогло їй вийти в Серію А — «біло-червоні» на 2 очки відстали від «прохідного» третього місця[11].

Незважаючи на це, футболіст наступний сезон таки розпочав у вищому дивізіоні. Його 31 гол, забитий протягом двох років у чемпіонаті та Кубку Італії[11], викликав інтерес «Роми»[12][13], яка придбала футболіста влітку 1982 року. У сезоні 1982/83 він виграв скудетто з «вовками», провівши за чемпіонат 25 ігор (5 голів) в ролі "помічника" Роберто Пруццо[14]. У наступному році, після придбання Франческо Граціані, Йоріо був проданий у «Верону», де провів свій найкращий сезон у вищому дивізіоні — 14 голів в 25 іграх[13], утворивши вдалий атакувальний дует з Джузеппе Гальдеризі[15]. В підсумку веронці завершили сезон на шостому місці і вийшли у фінал Кубка Італії, в якому Йоріо з 7 голами став другим бомбардиром.

Влітку 1984 року Йоріо повертається до «Роми», яка змушена була викуповувати гравця за більше двох з половиною мільярдів лір[16]. Його другий період у Римі став менш успішним, ніж перший, і Мауріціо перебував у клубі у ролі резервіста Роберто Пруццо, якого тренер Свен-Йоран Ерікссон використовував як єдиного нападника[17]. Йоріо закінчив сезон лише з 16 матчами і одним голом в чемпіонаті, на додаток до 3 виступів і двох голів в Кубку Італії, в тому числі один з в дербі проти «Лаціо»[18].

У 1985 році перейшов до «Фіорентини» за чотири мільярди лір[19], де також не зміг розкритись[20], забивши лише один гол в чемпіонаті протягом усього сезону[20].

Втративши у наступному сезоні місце в основі, в жовтні 1986 року Йоріо на правах оренди перейшов у «Брешію»[21], яку не врятував від вильоту в Серію B. Повернувшись у Флоренцію, Мауріціо не потрапив у склад[22] і незабаром повернувся в «Брешію» на повноцінній основі, в наступному сезоні забив 8 голів в 31 матчі у чемпіонаті Серії B. В кінці сезону покинув клуб на правах вільного агента, відхиливши пропозицію «Козенци» і представників канадського чемпіонату[23].

Восени 1988 року перейшов в «П'яченцу»[24], але забивши 5 голів у 20 матчах зайняв з командою останнє 20 місце в Серії В[24][25]..

Влітку 1989 року Йоріо на правах вільного агента повертається у «Верону»[26], проте форвард не повторює продуктивність сезону 1983/84, забивши цього разу лише 3 голи в 24 іграх і втретє в своїй кар'єрі вилітає з командою з вищого дивізіону, після чого покиидає «еллінів».

В листопаді 1990 року Йоріо підписує «Інтернаціонале» як замінника травмованого Давіде Фонтолана[27], але зіграв за «нерадзуррі» Йоріо лише в п'яти матчах, хоча і виграв з командою Кубок УЄФА, не зігравши на турнірі того сезону жодного матчу.

1991 року перейшов до «Дженоа», за яку відіграв 2 сезони, будучи дублером Томаша Скугравого і Карлоса Агілери[28][29]. Завершив професійну кар'єру футболіста виступами за команду «Дженоа» у 1993 році[30].

Виступи за збірні

[ред. | ред. код]

1979 року залучався до складу молодіжної збірної Італії[31]. На молодіжному рівні зіграв в одному офіційному матчі.

З 1983 по 1984 рік захищав кольори олімпійської збірної Італії[13][32]. У складі цієї команди провів 14 матчів, забив 2 голи і був учасником футбольного турніру на Олімпійських іграх 1984 року у Лос-Анджелесі, де зіграв у всіх шести матчах: з Єгиптом, США, Коста-Рикою, Чилі, Бразилією та Югославією[33].

Поддальше життя

[ред. | ред. код]

По завершенні ігрової кар'єри займався будівництвом[29][34], проте потім повернувся у футбол, як гравець з пляжного футболу[35][36][37] і телевізійний коментатор[38][39].

Статистика виступів

[ред. | ред. код]

Статистика клубних виступів

[ред. | ред. код]
Сезон Команда Чемпіонат Національний кубок Континентальні кубки Інші змагання Усього
Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ігор Голів
1975–76 Італія «Віджевано» C 6 2 - - - - - - - - - 6 2
1976–77 Італія«Фоджа» A 0 0 КІ 0 0 - - - - - - 0 0
1977–78 A 21 6 КІ 0 0 - - - - - - 21 6
Усього за «Фоджу» 21 6 0 0 - - - - 21 6
1978–79 Італія «Торіно» A 15 3 КІ 2 1 КУЄФА 1 0 - - - 18 4
1979–80 Італія «Асколі» A 11 1 КІ 4 4 - - - - - - 15 5
1980–81 Італія «Барі» B 29 10 КІ 4 1 - - - - - - 33 11
1981–82 B 36 18 КІ 4 2 - - - - - - 40 20
Усього за «Барі» 65 28 8 3 - - - - 73 31
1982–83 Італія «Рома» A 25 5 КІ 9 3 КУЄФА 6 1 - - - 40 9
1983–84 Італія «Верона» A 25 14 КІ 12 7 КУЄФА 1 0 - - - 38 21
1984–85 Італія «Рома» A 16 1 КІ 3 2 КВК 5 0 - - - 24 3
Усього за «Рому» 41 6 12 5 11 1 - - 64 12
1985–86 Італія «Фіорентина» A 25 1 КІ 4 2 - - - - - - 29 3
1986–87 A 0 0 КІ 3 0 - - - - - - 3 0
Усього за «Фіорентину» 25 1 7 2 - - - - 32 3
1986–87 Італія «Брешія» A 8 1 КІ 1 0 - - - - - - 9 1
1987–88 B 31 8 КІ 2 0 - - - - - - 33 8
Усього за «Брешію» 39 8 3 0 - - - - 42 8
1988–89 Італія «П'яченца» B 20 5 - - - - - - - - - 20 5
1989–90 Італія «Верона» A 24 3 КІ 1 0 - - - - - - 25 3
Усього за «Верону» 49 17 13 7 1 0 - - 63 24
1990–91 Італія «Інтернаціонале» A 5 0 КІ 0 0 КУЄФА 0 0 - - - 5 0
1991–92 Італія «Дженоа» A 10 0 КІ 2 0 КУЄФА 2 1 - - - 14 1
1992–93 A 13 1 КІ 1 1 - - - - - - 14 2
Усього за «Дженоа» 23 1 3 1 2 1 - - 28 3
Усього 320 79 52 23 15 2 - - 387 104

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]
«Рома»: 1982–83
«Інтернаціонале»: 1990–91

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Antonucci та pp. 779-788
  2. ↑ Due anni in A con Puricelli [Архівовано 16 лютого 2015 у Wayback Machine.] Manganofoggia.it
  3. ↑ Cinesinho ci affonda in serie C [Архівовано 17 лютого 2015 у Wayback Machine.] Manganofoggia.it
  4. ↑ Greco, Iorio e Vullo rincalzi che sognano la maglia da titolare [Архівовано 4 травня 2016 у Wayback Machine.], Stampa Sera, 31 luglio 1978, p. 11
  5. ↑ Iorio va all'Ascoli e Carrera è in arrivo [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], La Stampa, 12 giugno 1979, p. 21
  6. ↑ G. B. Fabbri: «Tutti i giocatori devono passare bene la palla», l'Unità, 12 settembre 1979, p. 12
  7. ↑ Tra l'Ascoli e il Napoli quasi un patto segreto: non può essere che pareggio, l'Unità, 17 settembre 1979, p. 12
  8. ↑ Coppa Italia 1979-1980 [Архівовано 13 вересня 2019 у Wayback Machine.] Xoomer.virgilio.it
  9. ↑ Toro contro Ascoli e tradizione [Архівовано 29 квітня 2016 у Wayback Machine.], Stampa Sera, 19 gennaio 1980, p. 17
  10. ↑ Antonucci та p. 800
  11. ↑ а б в г Maurizio Iorio, il bomber amato dai baresi [Архівовано 23 жовтня 2012 у Wayback Machine.] Tuttobari.com
  12. ↑ La Roma, ottenuto Iorio, adesso insiste per Muraro, l'Unità, 30 giugno 1982, p. 14
  13. ↑ а б в Panini, 1992-93
  14. ↑ Pruzzo-Iorio, accoppiata che piace. Falcao rinvia ancora il suo arrivo, l'Unità, 29 luglio 1982, p. 12
  15. ↑ Juventus e Roma, ormai il futuro ha un altro nome? [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], la Repubblica, 16 ottobre 1984, p. 33
  16. ↑ Ormai ha vinto l'oro di Napoli [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], la Repubblica, 15 giugno 1984, p. 31
  17. ↑ E Falcao diventa principe in Galles [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], la Repubblica, 7 novembre 1984, p. 33
  18. ↑ Coppa Italia 1984-1985, 5ª giornata: Roma-Lazio [Архівовано 15 листопада 2016 у Wayback Machine.], Almanaccogiallorosso.com
  19. ↑ Aspettando Serena avanti le piccole [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], la Repubblica, 29 giugno 1985, p. 33
  20. ↑ а б Ecco come dividere i buoni dai cattivi [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], la Repubblica, 25 febbraio 1986, p. 24
  21. ↑ Scarnecchia finisce in C1 al Barletta [Архівовано 9 липня 2017 у Wayback Machine.], la Repubblica, 24 ottobre 1986, p. 25
  22. ↑ La prima volta senza Antognoni [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], la Repubblica, 19 luglio 1987, p. 22
  23. ↑ P. Gentilotti, M. Molinaroli, Lo sai che i papaveri...1919-1991: il Piacenza Calcio tra cronaca e storia, dicembre 1991, p. 206
  24. ↑ а б Rosa 1988-1989 [Архівовано 14 грудня 2013 у Wayback Machine.] Storiapiacenza1919.it
  25. ↑ Scoglio prudente, "Non siamo in Serie A" [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], la Repubblica, 7 maggio 1989, p. 38
  26. ↑ La prima difesa di Chiampan [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], la Repubblica, 18 luglio 1989, p. 25
  27. ↑ Inter di Coppa a Verona [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], la Repubblica, 27 settembre 1990, p. 37
  28. ↑ Maiellaro, ciao Firenze "Una grande delusione" [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], la Repubblica, 10 novembre 1991, p. 25
  29. ↑ а б L'impossibile Olanda del Genoa [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], la Repubblica, 15 aprile 1992, p. 28
  30. ↑ Il Genoa rompe con Tacconi [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], la Repubblica, 17 febbraio 1993, p. 25
  31. ↑ Modesta anche la gara dell'Under [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.], La Stampa, 15 giugno 1979, p. 23
  32. ↑ I nazionali [Архівовано 4 червня 2018 у Wayback Machine.] Storiapiacenza1919.it
  33. ↑ L'oro non abita più qui [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], la Repubblica, 10 agosto 1984, p. 27 - sezione Olimpiadi
  34. ↑ La profezia di Skuhravy: "Il Genoa non si fermerà ad Amsterdam" [Архівовано 24 жовтня 2015 у Wayback Machine.], Corriere della Sera, 15 aprile 1992, p. 37
  35. ↑ Barletta mette in campo le stelle del beach soccer [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], la Repubblica, 28 giugno 2007, p. 16 - sezione Bari
  36. ↑ Italia Beach Soccer — IBS. Архів оригіналу за 15 травня 2010. Процитовано 22 серпня 2016.
  37. ↑ Il beach soccer sbarca in Puglia "Così il calcio sposa l'estate" [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], la Repubblica, 30 luglio 2011, p. 22 - sezione Bari
  38. ↑ Parte "Anteprima Forcing": ospite il Presidente della S.S. Barletta Calcio, Francesco Sfrecola. Архів оригіналу за 30 вересня 2015. Процитовано 22 серпня 2016.
  39. ↑ la maledizione del Bari

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мауріціо Йоріо

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Autunno, Pino (2010), Foggia, una squadra, una città, Utopia Edizioni
  • Antonucci, Gianni (1998), 1908-1998: 90 anni di Bari, Bari: Uniongrafica Corcelli
  • Rota, Davide (2008), Dizionario illustrato dei giocatori genoani, De Ferrari
  • Calciatori. La raccolta completa degli album Panini. 1992-93 


Футболіст Це незавершена стаття про футболіста.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.