Прокопій І Константинопольський

Прокопій І Константинопольський
Народився1734
Помер1803, 1804 або 1812
Діяльністьправославний священник
ПосадаКонстантинопольський патріархат
Конфесіяправослав'я

Прокопій (у миру Пелекасіс) — Вселенський Патріарх у 1785–1789 роках.

Біографія

[ред. | ред. код]

Він народився в Сітовій, Мессінія в 1730 році[1]. Походив з родини Пеліканів[1]. У 12 років за ним пішов його старший брат Неофіт, митрополит Гано і Хора, який допоміг йому закінчити основну освіту. Пізніше він був висвячений в диякона і старця, а після смерті його на прохання жителів єпархії змінив Прокопій[2]. Висвячений 4 жовтня 1759 року в Панагії ту Мушліу[1].

У цій єпархії він залишався десять років, аж до січня 1770 року, коли був підвищений до Смирнської єпархії[2], яку йому вдалося вгамувати своїм лагідним характером[1], від заворушень, викликаних його попередником Каллініком. Прокопій висвятив диякона і навіть призначив Георгія Ангелопула, пізнішого всенародного мученика Патріарха Григорія V, протосиггелом єпархії. За його часів було побудовано багато храмів, але отримати дозвіл на будівництво церкви Айя Фотіні не вдалося. У період 1780–1782 рр. Прокопій був членом Синоду Вселенського Патріархату і жив у Константинополі.

29 червня 1785 року був обраний Константинопольським патріархом і інтронізований 29 липня.[3] Ці вибори є першими, в яких засвідчена участь профспілок[4]. Він був аскетом, скромним і працьовитим.[3] Він займався фінансовими та адміністративними справами Патріархату, намагаючись обмежити зовнішні впливи на церковні справи. Таким чином, він зіткнувся з правителем Молдавії Александру Маврокордатом ІІ, який обрав єпископа Романа Леонтаса єдиним митрополитом Молдавії.[3] Синодальним рішенням він засудив книгу «Про безперервне причастя» і наклав винагороду на тих, хто її читав[5].

У 1787 році почалася Друга російсько-турецька війна, і султан змусив його відмовитися від революційних рухів, а також зібрати в якості додаткових податків 5000 срібняків і завербувати тисячі моряків (геміцидів) для турецького флоту. Прокопій не зміг виконати ці вимоги і з цієї причини потрапив у немилість Брами. Водночас він викликав ворожість деяких їхніх первосвященників, яких критикував за розкішне життя та за некомпетентність у справах Патріархату. Він також вступив у конфлікт з деякими сім'ями фанаріотів. Зрештою, за наказом султана Селіма III 30 квітня 1789 року був змушений подати у відставку[6] і засланий до монастиря Великої Лаври на Афоні[1][7].

У 1797 році повернувся на батьківщину. Там він жив у келії біля Святого Храму Святого Ніколаоса Сіцоваса. Прокопій помер (ймовірно, 1803 р., за іншою версією — 1814 р.[1]) і був похований біля храму. Пізніше його кістки були перенесені до монастиря Мардакі під опікою митрополита Мессінії Мелетія Сакелларопулоса. Відкриття його погруддя відбулося під час правління митрополита Мессинського Хризостома Фемеліда[8].

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е Δουκάκης, 1911.
  2. ↑ а б Μανουήλ Γεδεών.
  3. ↑ а б в Μακραίος, 1872.
  4. ↑ Χαμχούγιας, 2006.
  5. ↑ Γαλανοπούλου, с. 116—117.
  6. ↑ Κώδικας Ζ΄ Πατριαρχικού Αρχειοφυλακείου, σελ. 238
  7. ↑ Οικονομόπουλος Νίκος, ανακοίνωση για τον Πατριάρχη Προκόπιο, 8-6-1930, δημοσιεύεται στο περιοδικό «Μεσαιωνικά Γράμματα», τόμ. Α' τεύχ. 2, 1931, σελ. 181, 182.
  8. ↑ Μπουγάς, Ιωάννης Π. (13 Ιανουαρίου 2021). Αποκαλυπτήρια προτομής Οικουμενικού Πατριάρχου Προκοπίου Πελεκάση. Εκκλησιαστικές φωτογραφίες του 20ου αιώνος. Ανάρτηση 197η. ENOTHTA. Процитовано 17 червня 2021.

Джерела

[ред. | ред. код]
Попередник:
Гавриїл IV 		Константинопольський патріарх
1785–1789 		Наступник:
Неофіт VII