Уряд Норвегії

Уряд Норвегії
Описано за адресою	royalcourt.no/artikkel.html?tid=30068&sek=30057 kongehuset.no/artikkel.html?tid=29030&sek=27043
Уряд Норвегії у Вікісховищі

Державна рада (норв. Statsrådet) — уряд Норвегії, офіційний вищий орган виконавчої влади Норвегії^[1]. Складається з міністрів, яких обирає прем'єр-міністр з-поміж кандидатів від політичної сили, що перемогла на парламентських виборах. Функціонує як колективний орган, який приймає рішення і втілює їх в життя. Рада одночасно виконує роль таємної ради при монархові країни.

Діяльність

Уряд Норвегії виконує функції виконавчої влади, до сфери його функцій належить винесення законопроєктів і проєктів бюджету на обговорення до норвезького парламенту — Стортингу; реалізація законодавчих рішень Стортингу через діяльність відповідних профільних міністерств. До відання Державної ради, відповідно до Конституції, належить призначення та звільнення з посади вищої посадовців, помилування, церковні укази та ратифікація міжнародних угод^[2].

Діяльність уряду базується на Конституції Норвегії, прийнятій 1814 року. Норвезька конституція є третьою за давністю серед основних законів сучасних держав, після конституцій Сан-Марино і США. Історичні події і запровадження парламентаризму і конституційної монархії 1884 року суттєво змінили роль короля, фактично віддавши усю повноту виконавчої влади прем'єр-міністру, що є головою парламентської більшості. Згідно зі статтею 3 Конституції Норвегії «уся повнота виконавчої влади в королівстві належить королю», але виражається вона у символічному жесті передачі влади новообраному прем'єр-міністру і формальному головуванні на засіданнях уряду^[2]. Той факт, що початкова редакція Конституції не була модифікована, щоб відображати політичну практику, є свідченням широко поширених консервативних поглядів і відсутністю бажання перегляду конституційних основ. Тобто політична практика в державі є певною мірою суспільним договором.

Засідання

Засідання Державної ради скликаються щотижня, як правило, у п'ятницю о 11:00 в Королівському палаці, Осло^[3]. На цих засіданнях головує монарх Норвегії^[3]. Можуть скликатись позачергові засідання у випадку раптових змін у складі уряду, або народжень серед членів королівської родини^[3]. На засіданнях Державної ради, згідно зі статтею 35 Конституції держави, після досягнення 18-річного віку, може бути присутнім спадкоємець престолу^[2]. Чинний спадкоємець, кронпринц Хокон (норв. Haakon Magnus) бере участь у засіданнях і сидить поруч із батьком, королем Гарольдом V^[3].

Стаття 30 Конституції Норвегії стверджує, що будь-який член Державної ради, якщо він вважає, що якесь рішення короля «суперечить формі правління, або законам королівства» зобов'язаний з «виступити проти такого рішення, а також змусити зробити відповідний запис в стенограмі, або письмових рішеннях такого засідання». З цієї причини всі рішення, прийняті в Державній раді, повинні бути письмово зафіксовані в офіційних документах^[2].

Рішення

Рішення Державної ради за традицією звуться «королівськими резолюціями» (норв. Kongelige resolusjoner), що мають відношення до рішення короля лише теоретично. Такі рішення потребують обов'язкового підпису прем'єра, а у військових питаннях — міністра оборони країни^[3]. Після чого резолюцію підписують усі члени Державної ради. Така процедура сформована щоб повністю зняти персональну відповідальність з короля за будь-які наслідки таких рішень, бо стаття 5 Конституції Норвегії стверджує, що «Особа короля священна. Він не може бути засуджений або звинувачений у будь-чому. Уся відповідальність лежить на його Раді»^[2].

Членство

Король сам обирає Раду з числа громадян Норвегії, які мають право голосу. Державна рада складається з прем'єр-міністра та принаймні 7 інших членів міністрів. Король розподіляє справи серед членів Державної ради, як він сам вважає за доречне. За надзвичайних обставин, окрім звичайних членів, король може обирати до ради інших громадян Норвегії, не членів парламенту. Чоловік і дружина, батьки та їх діти, або два брати, чи сестри ніколи не можуть бути обраними одночасно до Державної ради[2].

Незважаючи на традиційну практику обрання міністрів з членів парламенту і збереження за ними депутатських мандатів, така вимога до членів кабінету не є обов'язковою. Однак після 1884 року існує формальна вимога підтримки членів кабінету законодавчою гілкою влади, що на практиці здійснюється через депутатський мандат. Окрім того члени кабінету повинні досягти віку 18 років, мати норвезьке громадянство, та належати до лютеранської норвезької церкви (норв. Den norske kirke), яка до 1969 року називалася «державною» (норв. Statskirken). До конституційної реформи 2012 року головою церкви офіційно був король Норвегії, а управління здійснювало міністерство у справах культури і церкви Норвегії. Вимога до конфесійної приналежності була скасована 2012 року. Проте при розгляді церковних питань, члени кабінету міністрів, що не належать до її пастви не повинні бути присутні. Прем'єр-міністр і міністр закордонних справ мають відносно незалежні міністерські посади і можуть діяти самостійно. Всі інші міністри виступають як очільники різних департаментів.

Голова уряду

Номінальним головою уряду, як і країни, виступає монарх — король Гаральд V. Практично ж діяльністю уряду завідує прем'єр-міністр країни, з 14 жовтня 2021 року — Йонас Гар Стьоре (норв. Jonas Gahr Støre). Традиційно, заступником прем'єр-міністра виступає міністр закордонних справ — Іне Марі Еріксен Сорейде (норв. Ine Marie Eriksen Søreide). Проте згідно з королівським орданансом «Про старшинство та правонаступництво» (норв. Hoffrangreglementet) від 1 липня 1993 року, друге місце в ієрархії міністрів посідає міністр фінансів, а міністр закордонних справ — лише третє, четверта позиція закріплена за міністром сільського господарства та продовольства.

• 
  Король Гаральд V
• 
  Крон-принц Хокон
• 
  Прем'єр-міністр Ерна Сольберг
• 
  Міністр закордонних справ Іне Сорейде

Кабінет міністрів

Чинний кабінет міністрів прем'єр-міністра Ерни Сольберг був призначений королем Норвегії Гаральдом V 16 жовтня 2013 року^[1][4]. Кабінет складається з 16 профільних міністерств та офісу прем'єр-міністра, 18 міністрів, що на два менше, ніж склад попереднього кабінету прем'єра Столтенберга. Коаліційний уряд утворено пропорційним розподілом місць згідно з результатами парламентських виборів. До складу уряду увійшли 11 міністрів від консервативної партії та 7 від прогресивної, що відображало численну кількість мандатів, отриманих на виборах до національного парламенту^[5]. У кабінеті портфелі були розподілені гендерно рівно, 9 чоловіків і 9 жінок; станом на початок 2018 року — 10 чоловіків і 11 жінок. Середній вік членів уряду — 43 роки. Шість міністрів мають економічну освіту, чотири за фахом — юристи, чотири — спеціалізуються у сфері гуманітарних та суспільних наук^[6]. 7 міністрів походять із Західної Норвегії, включно з пані Сільві Лістхауг, що наразі представляє Осло; 7 міністрів (включно з пані Лістхауг) представляють Східну Норвегію; 3 міністри представляють Треннелаг; 1 міністр — Північну Норвегію та 1 Південну^[6]. Сів Єнсен — єдина з міністрів, хто народився і виріс у столиці країни, місті Осло^[6]. 16 грудня 2015 року Ерна Солберг провела першу перестановку складу уряду. Кількість міністрів зросла з 18 до 20. Друга перестановка із заміною трьох міністерських посад відбулась 20 грудня 2016 року. Після парламентських виборів 2017 року відбулась третя ротація уряду, до його складу було включено трьох представників від парламентської меншості — ліберальної партії. Кількість міністрів зросла до 21.

Консерватори (Høyre, H)	11
Прогресисти (Fremskrittspartiet, FrP)	7
Ліберали (Venstre, V)	3
Робітнича (Arbeiderpartiet)	1

Логотип	Міністерство	Міністр	Фото	Час на посаді		Партія		Вебсайт
	Міністерство освіти та досліджень (Kunnskapsdepartementet)	Торбйорн Рое Ісаксен (Torbjørn Røe Isaksen)		16 жовтня 2013	17 січня 2018		Høyre	[1]
		Ян Торе Саннер (Jan Tore Sanner)		17 січня 2018	—		Høyre
		Іселін Нібе (Iselin Nybø) — міністр у справах вищої освіти і науки		17 січня 2018	—		Venstre
	Міністерство дітей та рівності (Barne- og likestillingsdepartementet)	Сольвейг Горне (Solveig Horne)		16 жовтня 2013	17 січня 2018		FrP	[2] [Архівовано 22 листопада 2014 у Wayback Machine.]
		Лінда Катеріне Гофстад Геллеланд (Linda Catherine Hofstad Helleland)		17 січня 2018	—		Høyre
	Міністерство закордонних справ (Utenriksdepartementet)	Берге Бренде (Børge Brende)		16 жовтня 2013	20 жовтня 2017		Høyre	[3] [Архівовано 11 грудня 2014 у Wayback Machine.]
		Іне Марі Еріксен Сорейде (Ine Marie Eriksen Søreide)		20 жовтня 2017	—		Høyre
		Елізабет Аспакер (Elisabeth Aspaker) — міністр європейських справ і північної кооперації		16 грудня 2015	20 грудня 2016		Høyre
		Франк Бакке-Єнсен (Frank Bakke-Jensen) — міністр європейських справ і північної кооперації		20 грудня 2016	20 жовтня 2017		Høyre
		Меріт Бергер Ресланн (Marit Berger Røsland) — міністр європейських справ і північної кооперації		20 жовтня 2017	—		Høyre
		Ніколай Аструп (Nikolai Astrup) — міністр міжнародного розвитку		17 січня 2018	—		Høyre
	Міністерство клімату та навколишнього середовища (Miljøverndepartementet)	Тіне Сундтофт (Tine Sundtoft)		16 жовтня 2013	16 грудня 2015		Høyre	[4]
		Відар Гельгесен (Vidar Helgesen)		16 грудня 2015	17 січня 2018		Høyre
		Ула Ельвестун (Ola Elvestuen)		17 січня 2018	—		Venstre
	Міністерство культури (Kulturdepartementet)	Турільд Відвай (Thorhild Widvey)		16 жовтня 2013	16 грудня 2015		Høyre	[5]
		Лінда Катеріне Гофстад Геллеланд (Linda Catherine Hofstad Helleland)		16 грудня 2015	17 січня 2018		Høyre
		Трін Скай Гранде (Trine Skei Grande)		17 січня 2018	27 червня 2021
		Любна Джаффрі (Lubna Jaffery)		28 червня 2021	—		Робітнича
	Міністерство місцевого самоврядування та модернізації (Kommunal- og regionaldepartementet)	Ян Торе Саннер (Jan Tore Sanner)		16 жовтня 2013	17 січня 2018		Høyre	[6] [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]
		Моніка Маленд (Monica Mæland)		17 січня 2018	—		Høyre
	Міністерство нафти та енергетики (Olje- og energidepartementet)	Торд Лієн (Tord Lien)		16 жовтня 2013	20 грудня 2016		FrP	[7]
		Тер'є Совікнес (Terje Søviknes)		20 грудня 2016	—		FrP
	Міністерство оборони (Forsvarsdepartementet)	Іне Марі Еріксен Сорейде (Ine Marie Eriksen Søreide)		16 жовтня 2013	20 жовтня 2017		Høyre	[8] [Архівовано 21 листопада 2014 у Wayback Machine.]
		Франк Бакке-Єнсен (Frank Bakke-Jensen)		20 жовтня 2017	—		Høyre
	Міністерство охорони здоров'я (Helse- og omsorgsdepartementet)	Бент Гоє (Bent Høie)		16 жовтня 2013	—		Høyre	[9]
		Осе Мікельсен (Åse Michaelsen) — міністр у справах людей похилого віку й громадського здоров'я		17 січня 2018	—		FrP
	Міністерство праці та соціального забезпечення (Arbeidsdepartementet)	Роберт Ерікссон (Robert Eriksson)		16 жовтня 2013	16 грудня 2015		FrP	[10] [Архівовано 10 січня 2012 у Wayback Machine.]
		Аннікен Гаугліє (Anniken Hauglie)		16 грудня 2015	—		Høyre
	Міністерство продовольства і сільського господарства (Landbruks- og matdepartementet)	Сільві Лістхауг (Sylvi Listhaug)		16 жовтня 2013	16 грудня 2015		FrP	[11] [Архівовано 20 листопада 2014 у Wayback Machine.]
		Йон Георг Дал (Jon Georg Dale)		16 грудня 2015	—		FrP
	Міністерство риболовлі та берегових справ (Fiskeri- og kystdepartementet)	Елізабет Аспакер (Elisabeth Aspaker)		16 жовтня 2013	16 грудня 2015		Høyre	[12]
		Пер Сандберг (Per Sandberg)		16 грудня 2015	—		FrP
	Міністерство торгівлі та промисловості (Nærings- og handelsdepartementet)	Моніка Маленд (Monica Mæland)		16 жовтня 2013	17 січня 2018		Høyre	[13]
		Торбйорн Рое Ісаксен (Torbjørn Røe Isaksen)		17 січня 2018	—		Høyre
	Міністерство транспорту і зв'язку (Samferdselsdepartementet)	Кетіл Солвік-Ольсен (Ketil Solvik-Olsen)		16 жовтня 2013	—		FrP	[14]
	Міністерство фінансів (Finansdepartementet)	Сів Єнсен (Siv Jensen)		16 жовтня 2013	—		FrP	[15] [Архівовано 13 березня 2018 у Wayback Machine.]
	Міністерство юстиції та державної безпеки (Justis- og beredskapsdepartementet)	Андерс Анундсен (Anders Anundsen)		16 жовтня 2013	20 грудня 2016		FrP	[16]
		Пер-Віллі Трудванг Амундсен (Per-Willy Trudvang Amundsen)		20 грудня 2016	17 січня 2018		FrP
		Сільві Лістхауг (Sylvi Listhaug) — міністр з питань міграції та інтеграції		16 грудня 2015	17 січня 2018		FrP
		Сільві Лістхауг (Sylvi Listhaug)		17 січня 2018	20 березня 2018		FrP
	Міністр офісу прем'єр-міністра Норвегії (Samordningsminister)	Відар Гельгесен (Vidar Helgesen)		16 жовтня 2013	16 грудня 2015		Høyre	[17] [Архівовано 20 листопада 2014 у Wayback Machine.]

Будівля

Королівський палац в Осло

Засідання Державної ради відбуваються в Королівському палаці в Осло, резиденції норвезького монарха, щотижня, як правило, у п'ятницю о 11:00. Палац почали зводити 1825 року як норвезьку резиденцію короля Швеції Карла XIV, оскільки на той час Норвегія була в унії зі Швецією. 1849 року відбулося офіційне урочисте відкриття резиденції.

Історія

Уряд Сольберг (2017-2021)

Докладніше: Другий уряд Ерни Сольсберг

Уряд Сольберг (2013-2017)

Докладніше: Перший уряд Ерни Сольсберг

Уряд Столтенберга (2005—2013)

Докладніше: Другий уряд Єнса Столтенберга

Уряд Бондевіка (2001—2005)

Докладніше: Другий уряд Х'єля Бунневіка

Уряд Столтенберга (2000—2001)

Докладніше: Перший уряд Єнса Столтенберга

Уряд Бондевіка (1997—2000)

Докладніше: Перший уряд Х'єля Бунневіка

Уряд Ягланда (1996—1997)

Докладніше: Уряд Турбйорна Ягланда

Див. також

• Король Норвегії
• Парламент Норвегії
• Історія Норвегії

Примітки

1. (англ.) Norway // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 20 грудня. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
2. (англ.) The Constitution, as laid down on 17 May 1814 by the Constituent Assembly at Eidsvoll and subsequently amended, most recently in May 2016. — конституція Норвегії.
3. Kongehus.
4. Offisielt frå statsrådet 16. oktober 2013 kl. 10.00 : [англ.] : [арх. 9 березня 2018 року] // Regjeringen.no. — . — Дата звернення: 9 березня 2018 року.
5. Frp får landbruksministeren : [букмол] : [арх. 9 березня 2018 року] // Aftenposten. — . — Дата звернення: 9 березня 2018 року.
6. En regjering for markedsstaten : [букмол] : [арх. 9 березня 2018 року] / John Olav Egeland // Dagbladet. — . — Дата звернення: 9 березня 2018 року.

Література

• Державний лад країн світу : довідник / В. М. Шаповал. — К. : Український центр правничих студій, 1999. — 318 с. — ISBN 966-7630-00-5.
• Конституційне право зарубіжних країн : підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів і факультетів / В. М. Шаповал. — вид. 4-те. — К. : Вища школа, 2001. — 262 с. — ISBN 966-505-126-1.

• Berg, Ole T.. (2015, 28. april). Statsråd. [Архівовано 18 грудня 2021 у Wayback Machine.] I Store norske leksikon. Hentet 9. mars 2018.

Посилання

• ' Regjeringen : [букмол] // www.regjeringen.no. — Дата звернення: 9 березня 2018 року. — офіційний портал уряду Норвегії.
• ' The Council of State : [англ.] : [арх. 9 березня 2018 року] // Det Norske Kongehus. — . — Дата звернення: 9 березня 2018 року. — інформація про Державну раду на королівському порталі.

Політологія   Норвегія   Європа