Jelcz PR110E

Jelcz PR110E
Модернізований Jelcz PR110E у Гдині
Виробництво
Підприємство-виробникJelcz, Kapena
Проєкт, р1976 (прототип), 1980 (серійне виробництво)
Випускався, рр1980—1992
Розміри
Довжина12 000 мм
Ширина2 500 мм
Висота3 480 мм
База6 100 мм
Маса без пасажирів10,3 т
Повна маса17,0 т
Місткість
Місць для сидіння36
Повна місткість (8 чоловік/м²)110
Двигун
Назва двигунаElmor DK210A3P
Потужність110 кВт
Робоча напруга600 Вольт
CMNS: Jelcz PR110E у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Jelcz PR110E — тролейбус, що вироблявся польськими підприємствами Jelcz у місті Єльч-Лясковіце та Kapena[pl], нині розташованим у місті Слупськ, протягом 1980—1992. Конструкція базується на моделі автобусу Jelcz PR110[pl]. Загалом було збудовано 153 одиниці тролейбусів цієї моделі. Потім почали виробляти тролейбуси Jelcz 120MT[pl], основою яких послугував автобус Jelcz 120M[pl]. Різновидом Jelcz PR110E є тиристорний Jelcz PR110T[pl].

Історія

[ред. | ред. код]

Виникнення

[ред. | ред. код]

На початку 1970-х влада Польської Народної Республіки ухвалила рішення модернізувати рухомий склад у містах.[1] З цією метою вже у 1970—72 на вулицях Варшави почали випробування нових на той час автобусів — угорського Ikarus 242, західнонімецького Magirus-Deutz M170-S11H, французького Berliet PR100[pl], італійського FIAT 420A, британсько-данського Leyland Lidrt 12/4 Worldmaster, іспанського Pegaso 5023, японського Hino RC620 та чехословацького Karosa SM11.[2] Переможцем став Berliet PR100.[3] Початково ця модель вважалася перехідною, оскільки, зважаючи на ширші потреби в пасажирських перевезеннях, її планували подовжити шляхом додавання ще однієї пари дверей. Новий Jelcz PR110 був 12-метровим автобусом з трьома парами дверей.[4] Частина цих автобусів була виконана шляхом перероблення імпортованих з Франції Berliet PR100.[5]

У 1970-х польські міста почали ліквідовувати тролейбусні мережі. Станом на 1975 у Польщі залишилися лише гдинська (з Сопотом включно) та люблінська мережі.[6] Гдинська тролейбусна мережа розвивалася всупереч загальній тенденції. У 1976 почалися роботи з конструювання польського тролейбусу, внаслідок яких був розроблений прототип, що являв собою поєднання кузова та шасі Jelcz PR110U з електричною системою чехословацького Škoda 9Tr. Прототип тестувався у Гдині півроку, проте серійне виробництво цього тролейбусу розпочалося не одразу.[7] У 1977 у Варшаві був сконструйований прототип на основі Jelcz PR100.[8] Рухомий склад для польських тролейбусних мереж формувався з чехословацьких (Škoda) та радянських (ЗіУ-682) тролейбусів.[9]

Серійне виробництво

[ред. | ред. код]

До концепції перебудови автобуса Jelcz PR110U на тролейбус повернулися у 1979 з ініціативи підприємства WPK Gdańsk-Gdynia. Електричне устаткування для нього було запозичено з тролейбуса Škoda 9Tr.[10]

Серійне виробництво розпочалося в 1980.[10] Перша серія нараховувала 20 екземплярів цієї моделі,[11] що випробовувалися потім на вулицях Гдині та Любліна. Після випробувань була усунута значна кількість недоліків, однак серійне виробництво було все ж припинено.[9] Виробництво тролейбусів співпало в часі з організаційними проблемами у WSK Mielec, де вироблялися двигуни внутрішнього згоряння для автобусів Jelcz.[5]

У 1980-х були прокладені нові тролейбусні мережі у Тихах (1982), Варшаві (1983) та Слупську[pl] (1985). Це призвело до збільшення потреби в рухомому складі.[6] Однак керівництво підприємства не поспішало запускати серійне виробництво, хоча при оціночній потребі у приблизно 50 одиниць на рік їхнє виробництво було би вигідним.[9]

Однак, Jelcz не згорнув проект повністю, були сконструйовані кузови автобусів без системи приводу, готові до монтування в них електричної апаратури.[12] Завдяки цьому у 1986—92 з'явилася друга серія тролейбусів Jelcz PR110E з використанням електричного обладнання, виробленого на гданському підприємстві Elmor, аналогічного тому, що використовувалося в радянських тролейбусах, які також експлуатувалися в Польщі. Тролейбуси були допрацьовані на слупському підприємстві Kapena. У 1988 проект був осучаснений — до оснащення додали імпульсну систему, сконструйовану у варшавському Інституті електроніки.[10]

У 1992 замість цієї моделі почали виробляти Jelcz 120MT, сконструйовану на базі автобусу Jelcz 120M.[13] Останній є де-факто модернізованою версією Jelcz PR110.[14] Кінець виробництва співпав у часі з занепадом тролейбусного руху в Польщі.[15]

Конструкція

[ред. | ред. код]

Кузов, шасі та механічна частина за винятком приводу аналогічні автобусу Jelcz PR110.[10] Єдиним вмонтованим елементом було підкріплення даху на місці встановлення струмоприймачів.[16]

Під час переробки автобусу на тролейбус привод був замінений на електричний. Так само був замінений і дизельний двигун SW 680[pl] на електричний; розміщено його було за задньою віссю. У двигун були вмонтовані контактори, що приводили його у рух. У середній частині даху розміщено струмоприймачі.[10] Електричне обладнання, застосоване в цьому тролейбусі, застосовувалося й у наступних проектах перебудови автобусу на тролейбус на заводах Kapena і Trobus (Гдиня).

Модернізації

[ред. | ред. код]

Тролейбус у часи експлуатації модернізовувався. 7 квітня 2006 вперше на території Польщі для руху тролейбусу застосували асинхронний двигун — до цього він застосовувався у трамваях. Це було здійснено в Любліні — таким чином був модернізований місцевий Jelcz PR110E з бортовим номером 3830.[17]

Експлуатація

[ред. | ред. код]

Jelcz PR100E потрапив до всіх польських міст, у яких діяло тролейбусне сполучення. Починаючи з 1990-х і до першої декади XXI століття тролейбуси цієї моделі становили основу рухомого складу.[10] У 2011 транспортне підприємство PKT Gdynia припинило експлуатацію останнього тролейбуса цієї моделі на гдинсько-сопотській мережі.[18] У Любліні та Тихах планують відмовитися від експлуатації Jelcz PR100E у другій декаді XXI століття.[19] У 2012—15 Jelcz PR100E почали працювати в Україні — до Луцька було доставлено 15 тролейбусів з Любліна. Крім цього, у 2014 звідти ж було доставлено тролейбуси Jelcz PR100E у Рівне.[20]

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Модернізований Jelcz PR110E у барвах ZKM Gdynia
    Модернізований Jelcz PR110E у барвах ZKM Gdynia
  • Jelcz PR110E у Тихах
    Jelcz PR110E у Тихах
  • Jelcz PR110E, що належить MPK Lublin
    Jelcz PR110E, що належить MPK Lublin
  • Модернізований Jelcz PR110E у барвах MPK Lublin
    Модернізований Jelcz PR110E у барвах MPK Lublin

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Marcin Stiasny (2008). Atlas autobusów. Poznański Klub Modelarzy Kolejowych, Poznań. с. 44. ISBN 978-83-920757-4-5.
  2. ↑ Wojciech Połomski (2012). Pojazdy samochodowe i przyczepy Jelcz 1952-1970. Wydawnictwo Komunikacji i Łączności, Warszawa. с. 121-126. ISBN 978-83-206-1741-2.
  3. ↑ Łukasz Supel. Ocalić od zapomnienia - francuski Jelcz - InfoBus (пол.). Процитовано 8 березня 2012. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |data=, |praca= та |opublikowany= (довідка)[недоступне посилання]
  4. ↑ Marcin Stiasny (2008). Atlas autobusów. Poznański Klub Modelarzy Kolejowych, Poznań. с. 106. ISBN 978-83-920757-4-5.
  5. ↑ а б Jerzy Kierecki. Autobus miejski Jelcz M110. Transport miejski. 3/1984: 65–70. ISSN 0203-0333. {{cite journal}}: Перевірте значення |issn= (довідка)
  6. ↑ а б Lijewski Teofil (1986). Geografia Transportu Polski. PWE, Warszawa. с. 159. ISBN 83-208-0474-4.
  7. ↑ Połomski Wojciech (2011). Pojazdy samochodowe i przyczepy Jelcz 1971-1983. Wydawnictwo Komunikacji i Łączności, Warszawa. с. 240. ISBN 978-83-206-1817-4.
  8. ↑ francuski.
  9. ↑ а б в Wojciech Połomski (2011). Pojazdy samochodowe i przyczepy Jelcz 1971-1983. Wydawnictwo Komunikacji i Łączności, Warszawa. с. 260. ISBN 978-83-206-1817-4.
  10. ↑ а б в г д е Stiasny Marcin (2008). Atlas autobusów. Poznański Klub Modelarzy Kolejowych, Poznań. с. 218. ISBN 978-83-920757-4-5.
  11. ↑ Łukasz Supel. Ocalić od zapomnienia: Jelcz PR 110 (2) - InfoBus (пол.). Процитовано 8 березня 2012. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |praca= та |data= (довідка)[недоступне посилання]
  12. ↑ Wojciech Połomski (2011). Pojazdy samochodowe i przyczepy Jelcz 1971-1983. Wydawnictwo Komunikacji i Łączności, Warszawa. с. 261. ISBN 978-83-206-1817-4.
  13. ↑ Marcin Stiasny (2008). Atlas autobusów. Poznański Klub Modelarzy Kolejowych, Poznań. с. 219. ISBN 978-83-920757-4-5.
  14. ↑ Marcin Stiasny (2008). Atlas autobusów. Poznański Klub Modelarzy Kolejowych, Poznań. с. 108. ISBN 978-83-920757-4-5.
  15. ↑ Marcin Stiasny (2008). Atlas autobusów. Poznański Klub Modelarzy Kolejowych, Poznań. с. 215. ISBN 978-83-920757-4-5.
  16. ↑ Jacek Pudło (2011). Trolejbusy w Polsce. Księży Młyn, Łódź. с. 137.
  17. ↑ Grzegorz Jasiński, Andrzej Satke. Pierwszy trolejbus z polskim napędem asynchronicznym. Technika Transportu Szynowego. 5/2006: 27-28. {{cite journal}}: Cite має пусті невідомі параметри: |wydanie=, |miejsce=, |wydawca= та |data= (довідка)
  18. ↑ Marcin Poliński (2012). Komunikacja trolejbusowa w Sopocie. ZKM Gdynia, Gdynia. с. 11.
  19. ↑ Mikołaj Bartłomiejczyk, Marcin Połom, Kristina Jakimovska. Application of principal component and hierarchical cluster analysis in classifying defects of trolleybuses. Przegląd Elektrotechniczny. 8/2013: 48-51. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |wydanie= (довідка)
  20. ↑ Jelcz/KPNA PR110E (англ.). transphoto.ru. Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 8 вересня 2016.

Посилання

[ред. | ред. код]