Рудольф Вітціг
| Рудольф Вітціг | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Rudolf Witzig | ||||||||||||
 | ||||||||||||
| Прізвисько | «Ральф» (нім. Ralf) | |||||||||||
| Народження | 14 серпня 1916.svg){kind=small} Ролінгаузен, Герне, Вестфалія | |||||||||||
| Смерть | 3 жовтня 2001 (85 років) Обершляйсгайм, Баварія | |||||||||||
| Країна | .svg){kind=small} Третій Рейх Німеччина | |||||||||||
| Приналежність | .svg){kind=small} Вермахт Бундесвер | |||||||||||
| Вид збройних сил |  Люфтваффе Люфтваффе | |||||||||||
| Рід військ | інженерні війська повітряно-десантні війська | |||||||||||
| Роки служби | 1935–1945 1956—1974 | |||||||||||
| Звання |  майор оберст | |||||||||||
| Формування | 7-ма повітряна дивізія | |||||||||||
| Командування | 18-й парашутний полк | |||||||||||
| Війни / битви | ||||||||||||
| Нагороди |
 
| |||||||||||
Рудольф Вітціг (нім. Rudolf Witzig; нар. 14 серпня 1916, Герне, Вестфалія — пом. 3 жовтня 2001, Обершляйсгайм, Баварія) — німецький офіцер, майор повітряно-десантних військ Німеччини в роки Другої світової війни 1939–1945. Здобув слави за свої дії під час битви за форт Ебен Емаель. Кавалер Лицарського хреста з Дубовим листям (1944). У післявоєнний час продовжив службу в Бундесвері, оберст (1959).
Рудольф Вітціг народився 14 серпня 1916 у містечку Ролінгаузен, сучасне передмістя Герне, у провінції Вестфалія в родині Рудольфа Фрідріха Вітціга та Аманди Генрієтти Адольфіни Зієн. Молодший Рудольф став третьою дитиною з чотирьох у сім'ї колишнього солдата артилерійського полку імперської армії, що був комісований у 1899 через поранення у наслідок нещасного випадку голови. Батько хлопчика помер від серцевого нападу, коли йому було лише 11 років. Мати з 4-ма дітьми переїхала до себе на Батьківщину у Кіль[1].
Військову службу розпочав 1 квітня 1935, коли був зарахований кандидатом в офіцери при 16-му інженерному батальйоні III-го армійського корпусу в місті Гекстер. Через два роки отримав перше офіцерське звання лейтенант й продовжив службу командиром саперного взводу в 31-му саперному батальйоні.
Військова кар'єра
- 1 квітня 1935 — кандидат в офіцери
- 20 квітня 1937 — лейтенант
- 1 серпня 1939 — обер-лейтенант
- 16 травня 1940 — гауптман
- 24 серпня 1942 — майор
- ? — оберст-лейтенант
- ? — оберст
1 серпня 1938 Вітціг добровільно поступив на службу у повітряно-десантні війська, що щойно створювалися у Третьому Рейху, і отримав призначення до парашутно-десантного батальйону майора Ріхарда Гайдріха. Через рік він здобув звання обер-лейтенанта й восени 1939 став командиром інженерного взводу підривників у штурмовому загоні гауптмана Вальтера Коха[2].
У ході підготовки до захоплення бельгійського форту Ебен Емаель, Р.Вітціг, як командир штурмової групи «Граніт» разом з підлеглими залучався до тренувань на захоплених фортифікаційних спорудах у Чехословаччині.
Рано-вранці 10 травня 1940 обер-лейтенант Р.Вітціг на чолі своєї групи разом з усіма чотирма штурмовими підрозділами («Сталь», «Залізо», «Бетон» та «Граніт») вилетів на планерах DFS 230 з аеропорту Кельн-Остгейм. Однак, через технічну проблему трос, який з'єднував транспортний літак Ju 52 відірвався від планера й той був змушений сісти неподалік від аеродрому зльоту. Через кілька годин командир групи дістався району проведення штурму, однак, по суті, основне завдання вже було виконане й німецьким парашутистам лишалося тільки утримувати захоплений форт до підходу основних сил.
За проявлену мужність та рішучість у ході штурму бельгійської фортеці, обер-лейтенант Рудольф Вітціг був нагороджений вищою військовою нагородою — Лицарським хрестом Залізного хреста, яку йому особисто вручив А.Гітлер. Також він був відзначений у Вермахтберіхті й достроково отримав військове звання гауптман[2].
Перед нагородженням молодого офіцера вищою нагородою з'ясувалося, що він не відповідає критеріям заохочення Лицарським хрестом, через те, що він не мав на той час Залізного хреста. Рішення було знайдено швидко; того ж дня, обер-лейтенант Р.Вітціг отримав Залізний хрест 2-го й 1-го ступеня[3].
Після приголомшливого успіху Бельгійської кампанії, на хвилі слави молодий офіцер 20 травня 1940 був призначений особистим ад'ютантом Г.Герінга[4]. Однак, вже у серпні того ж року, він перевівся на посаду командира парашутної роти окремого десантно-штурмового полку.
У травні 1941 на чолі 9-ї роти окремого десантно-штурмового полку генерал-майора О.Майнделя брав участь в операції «Меркурій», з висадкою повітряного десанту на грецький острів Крит. Під час боїв поблизу Малеме гауптман Р.Вітціг отримав важке поранення й був госпіталізований спочатку в госпіталі Люфтваффе в Афінах, а згодом переведений до німецького шпиталю[2].
10 травня 1942 офіцер повернувся до строю й був призначений командиром парашутного інженерного батальйону. 24 серпня 1942 отримав військове звання майор. З листопада 1942 майор Р.Вітціг на чолі свого інженерного підрозділу бився на півночі Африки у Туніській кампанії під командуванням оберста Х.фон Мантойфеля, генералів Ф.фон Бройха та А.Бюловіуса. Проявив значні командирські якості в боях на північному секторі туніського фронту[2], за що був відзначений Золотим німецьким хрестом.
Надалі майор Р.Вітціг служив у десантних військах на Східному фронті, з 15 червня 1944 був командиром батальйону 21-го парашутного інженерного полку і одночасно виконував обов'язки командира полку. 8 серпня 1944 він був вдруге відзначений у Вермахтберіхті за знищення 27 танків противника в боях на території Східної Пруссії поблизу Кумеле[2].
 Зовнішні зображення | |
|---|---|
 | Німецькі парашутисти 1-го батальйону 21-го парашутного інженерного полку біля підбитого ними поблизу Кумеле (Кауен) радянського танку Т-34-85 |
З 16 грудня 1944 майор Р.Вітціг — командир 18-го парашутного полку 6-ї парашутної дивізії, з яким бився на Західному фронті. Полк змагався на території північно-західної Франції, намагаючись зупинити просування союзних військ, проте, зазнавши важких втрат, був разом з дивізією відведений до Голландії на переформування. Не завершив до кінця формування полк у скороченому складі був введений у битву в районі Арнему.
Полк Вітціга вів бойові дії проти формувань 1-ї канадської армії під час битви в Нідерландах, операції «Верітейбл» та форсуванні британськими військами Рейну. 8 травня 1945 майор Р.Вітціг разом зі своїм полком капітулював військам союзників, й перебував у таборі військовополонених до вересня 1945 року.
За день до здачі полку в полон, їх командир Р.Вітціг був останній раз відзначений — його їм'я занесене у Почесний лист Люфтваффе.
16 січня 1956 Рудольф Вітціг повернувся на військову службу зі створенням у Федеративній Республіці Німеччини власних збройних сил — Бундесверу. Звільнився 30 вересня 1974 в ранзі оберста.
- Fellgiebel, Walther-Peer (2000). Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939–1945. Podzun-Pallas. ISBN 3-7909-0284-5.
- Kurowski, Franz. Knights of the Wehrmacht Knight's Cross Holders of the Fallschirmjäger. Schiffer Military. ISBN 0-88740-749-8.
- Patzwall, Klaus D. and Scherzer, Veit (2001). Das Deutsche Kreuz 1941–1945 Geschichte und Inhaber Band II. Norderstedt, Germany: Verlag Klaus D. Patzwall. ISBN 3-931533-45-X.
- Scherzer, Veit (2007). Die Ritterkreuzträger 1939–1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives. Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.
- Thomas, Franz; Wegmann, Günter (1986). Die Ritterkreuzträger der Deutschen Wehrmacht 1939–1945 Teil II: Fallschirmjäger. Osnabrück, Germany: Biblio-Verlag. ISBN 978-3-7648-1461-8.
- Williamson, Gordon and Bujeiro, Ramiro (2004). Knight's Cross and Oak Leaves Recipients 1939-40. Osprey Publishing Ltd. ISBN 1-84176-641-0.
- Witzig, Rudolf. на lexikon-der-wehrmacht.de. (нім.)
- Rudolf Witzig. на desertwar.net. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 7 березня 2015. (англ.)
- Witzig, Rudolf — нагороди майора Вітціга (англ.)
- Witzig's Pioneers in Tunisia
- Rudolf Witzig: Fallschirmjäger
- Gilberto Villahermosa. Hitler's Paratrooper: The Life and Battles of Rudolf Witzig.