Махиня Микола Борисович

	Микола Махиня
	Микола Махиня
Особисті дані
Повне ім'я	Микола Борисович Махиня
Народження	17 (30) листопада 1912
	Канів, Російська імперія
Смерть	15 березня 1990 (77 років)
	Київ, УРСР
Зріст	175 см
Вага	75 кг
Громадянство	СРСР
Позиція	нападник, захисник
Професіональні клуби*
Тренерська діяльність**
Звання, нагороди
Звання	Майстер спорту СРСР Заслужений майстер спорту СРСР
Нагороди
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.
	** Тільки на посаді головного тренера.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Махиня.

Мико́ла Бори́сович Махи́ня (нар. 17 (30) листопада 1912(19121130), Канів, Київська губернія — пом. 15 березня 1990, Київ) — радянський футболіст, нападник. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер. Заслужений майстер спорту СРСР (1946), заслужений тренер УРСР (1962)

Насамперед відомий як гравець виступами за «Динамо» (Київ). Автор першого гола «Динамо» в чемпіонатах СРСР — 24 травня 1936 року в ворота московського «Динамо». Як тренер найбільш відомий тренуванням київської армійської команди, з якою двічі ставав чемпіоном УРСР.

Біографія

Кар'єра гравця

Народився 17 (30) листопада 1912(19121130) року в Каневі.

У футбол почав грати 1927 року в Києві в команді «Водник», за яку виступав п'ять років.

У 1932 році молодий нападник перейшов в київське «Динамо». Крім ігор за динамівський колектив, в 1935 році, в складі команди УПВО (Управління прикордонної та внутрішньої охорони), брав участь в матчах на першість Києва.

Навесні 1936 року стартував перший клубний чемпіонат СРСР. Свій дебютний поєдинок київські динамівці зіграли 24 травня, проти одноклубників з Москви. Матч закінчився розгромною поразкою української команди з рахунком 1:5. Свій єдиний гол кияни забили лише на 80-й хвилині, відзначився Махиня, ставши автором першого в історії команди голи в чемпіонатах СРСР. Наступні ігри динамівці Києва провели набагато впевненіше, в результаті завоювавши срібні медалі^[1].

У другому чемпіонаті країни, кияни виступили менш вдало, посівши 6 місце, а Микола з 4 забитими голами став найкращим серед бомбардирів в своїй команді.

У сезоні 1937 року, форвард зі своїми партнерами стали бронзовими медалістами чемпіонату. З серпня того ж року Микола Махиня, в інтересах команди став грати на позиції захисника. У новому для себе амплуа, відрізнявся самовідданою і непоступливою грою. У 1937 і 1938 роках ставав у складі київського «Динамо» володарем Кубка УРСР, за підсумками сезону 1938 року увійшов до списку «55 найкращих футболістів СРСР». У 1937 році, у складі київського «Динамо», брав участь у матчі проти збірної Басконії, що здійснювала турне по СРСР.

У 1934–1940 роках був гравцем збірної Києва, зіграв п'ять поєдинків на першість СРСР серед команд міст в 1935 році. У 1934–1939 роках, входив до складу збірної УРСР, брав участь у переможному матчі команди республіки проти збірної клубів Туреччини в 1934 році і в двох переможних матчах, проти тієї ж турецької команди в 1936 році. Так само брав участь в турне збірної УРСР по Бельгії і Франції, де влітку 1935 року, в одному з матчів з професійним клубом «Ред Стар», українці здобули сенсаційну перемогу з рахунком 6:1^[2].

У сезоні 1941 року захисник, який роком раніше став майстром спорту СРСР, встиг узяти участь в 9 поєдинках. З початком радянсько-німецької війни, Микола Махиня брав участь в обороні Києва. Пізніше, за проявлену відвагу і мужність був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня. Після відступу радянських військ, в червні 1942 року направлений в Казань, де до квітня 1943 року був гравцем місцевої динамівської команди.

У травні-червні 1943 року знаходився в складі московських динамівців, після чого направлений до Харкова, де в повоєнному місті налагоджував футбольне господарство. У 1944 році повернувся до Києва, був граючим тренером і капітаном рідного «Динамо», остаточно повісивши бутси на цвях лише в 1947 році. У 1946 році Миколі Махині було присвоєно почесне звання Заслуженого майстра спорту СРСР^[3].

Кар'єра тренера та викладача

У 1944 році Микола Борисович взявся за відродження київського «Динамо», в один з найскладніших періодів в його історії. Команду практично довелося створювати заново. В цей час Махиня був її гравцем і старшим тренером. Прийнявши «Динамо» у віці 31 року, Махиня став наймолодшим тренером в історії команди^[4]. Уже в 1944 році динамівці здобули свій перший трофей в післявоєнний період, перемігши в розіграші Кубка УРСР. А от у чемпіонаті СРСР як наставник Махиня так і не зіграв, ставши єдиним тренером київського «Динамо», що не брав участі в чемпіонаті країни. Під його керівництвом кияни провели лише один офіційний поєдинок на Кубок СРСР проти московського «Спартака», в якому поступилися в додатковий час 1:2, а також зіграли понад 20 товариських матчів^[4]. Перед початком першого післявоєнного чемпіонату СРСР, в квітні 1945 року, його на посаді старшого тренера змінив Лев Корчебоков. Сам же Микола ще протягом двох з половиною років виступав за динамівців як футболіст.

З 1947 року Микола Махиня тренував армійську команду Києва ОБО (Окружний будинок офіцерів), з якою став чемпіоном Збройних сил СРСР, а в 1949 і 1951 роках призводить команду до перемог в чемпіонаті УРСР.

У 1954 році Микола Махиня бере участь у створенні київської ФШМ (Футбольної школи молоді), й якій став її першим директором і старшим тренером.

У 1959–1961 роках знову працює з армійськими командами Києва, після чого береться тренувати збірну Української РСР глухонімих і двічі перемагає з цією командою в першостях СРСР серед футболістів з обмеженим слухом. У 1962 році удостоєний звання «Заслужений тренер УРСР».

З 1961 по 1979 рік Микола Борисович Махиня працював на викладацьких роботах — спочатку асистентом, а потім викладачем і доцентом кафедри фізвиховання Київського інституту інженерів цивільної авіації.

Досягнення

Як гравець

Чемпіон УРСР: 1936. 1944.
Володар кубка УРСР: 1937, 1938, 1944, 1946, 1947
Володар кубка сезону УРСР: 1936. 1937.
Срібний призер чемпіонату СРСР: 1936 (весна)
Бронзовий призер чемпіонату СРСР: 1937

Як тренер

Володар кубка УРСР: 1944
Чемпіон УРСР: 1949, 1951
Чемпіон Збройних сил СРСР: 1950
Переможець першості СРСР серед глухонімих: 1961, 1962

Індивідуальні

У списку 55 найкращих футболістів Радянського Союзу: 1935 (під № 3).
У списку 33 найкращих футболістів Радянського Союзу: 1938 (під № 4)
Майстер спорту СРСР: 1940
Заслужений майстер спорту СРСР: 1946
Заслужений тренер УРСР: 1962

Примітки

↑ История клуба 1927—1945. Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 23 червня 2012.
↑ Украинский футбол в 1935 году. Архів оригіналу за 11 грудня 2012. Процитовано 23 червня 2012.
↑ (23.7.1946 — знак № 359)
↑ ^а ^б Динамовские полководцы. Архів оригіналу за 6 лютого 2012. Процитовано 23 червня 2012.

Джерела

Мультимедійна енциклопедія ФК «Динамо» Київ
Савин А. В. Игроки, тренеры, судьи: Справочно-биографический словарь. — М.: Терра-Спорт, Олимпия Пресс,2001. — 664 с. + 64 с. вкл.: ил. — (История футбола).^{[недоступне посилання з вересня 2019]}
Энциклопедический справочник — «Российский футбол за 100 лет», Российский футбольный союз, М. 1997. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

Посилання

[1] История клуба 1927—1945. Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 23 червня 2012.

[2] Украинский футбол в 1935 году. Архів оригіналу за 11 грудня 2012. Процитовано 23 червня 2012.

[3] (23.7.1946 — знак № 359)

[мхя-4] а ^б Динамовские полководцы. Архів оригіналу за 6 лютого 2012. Процитовано 23 червня 2012.

[1]

[2]

[3]

[4]