Мінц Ісак Ізраїльович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мінц.

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Ісак Ізраїльович Мінц
Народився	22 січня (3 лютого) 1896(1896-02-03) Кринички
Помер	5 квітня 1991(1991-04-05) (95 років) Москва, СРСР
Поховання	Востряковський цвинтар
Країна	СРСР
Національність	єврей
Діяльність	історик
Alma mater	Інститут червоної професури
Заклад	МДУ
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Науковий керівник	Покровський Михайло Миколайович
Вчителі	Покровський Михайло Миколайович
Аспіранти, докторанти	Genrikh Ioffe^d Anatoly Chernobayev^d
Членство	Російська академія наук Академія наук СРСР
Партія	КПРС
Нагороди	Медаль «За оборону Москви»

Ісак Ізраїльович Мінц (22 січня (3 лютого) 1896(18960203), Кринички, Солонянський район — 5 квітня 1991, Москва, РРФСР) — радянський історик, академік АН СРСР (з 1946 року).

Біографія

Народився 22 січня (3 лютого) 1896 року в селі Криничках Катеринославської губернії (нині Солонянського району Дніпропетровської області)^[1] в сім'ї службовців. Єврей.

Член РСДРП з квітня 1917 року. У 1917 році вступив до загону Червоної гвардії. З початку 1919 року — в Червоній армії. Учасник Громадянської війни, зокрема у 1919 році був політичним комісаром 2-ї Української радянської дивізії та комісаром 46-ї стрілецької дивізії, у 1920–1922 роках — комісаром кавалерійського корпусу Червоного козацтва, у 1922—1923 роках — комісаром Академії Повітряного флоту РСЧА. У 1923 році демобілізований з РСЧА і направлений на навчання.

У 1926 році закінчив Інститут червоної професури і був направлений на викладацьку роботу начальником історичного відділення цього ж інституту. У 1932–1949 роках завідував кафедрами історії СРСР в Московському інституті філософії, літератури та історії імені М. Г. Чернишевського і Московському державному університеті, а з 1937 року й у Вищій партійній школі при ЦК КПРС. Був автором праць з історії Жовтневої революції, Громадянської війни в СРСР, зовнішньої політики Радянської держави, історії партії. Член-кореспондент АН СРСР з 1939 року. У роки німецько-радянської війни опублікував роботи, присвячені битві під Москвою, партизанському руху. Прочитав близько тисячі лекцій та доповідей перед бійцями частин діючої армії і в тилу.

У 1941 році був одним з організаторів Комісії з історії Великої Вітчизняної війни, а потім її головою. У 1942–1943 роках за завданням Комінтерну опублікував узагальнюючу працю «Армія Радянського Союзу» для зарубіжних читачів (вийшла у світ англійською та іншими мовами); написав багато статей для радянських газет і журналів про бойові традиції Червоної Армії, про партизанський рух.

Був членом урядової комісії з розслідування злодіянь німецько-фашистських окупантів в Ясній Поляні; брав участь у зборі матеріалів для Надзвичайної державної комісії з розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників на окупованій радянській території.

Був одним з укладачів і редакторів «Історії громадянської війни в СРСР», том 2 (1942) і авторів «Історії дипломатії», томи 2-3 (1945). За ці роботи в 1943 і 1946 роках отримав Сталінську премію. У роки німецько-радянської війни передав премію разом з колективом лауреатів (всього 15 осіб) у Фонд оборони.

У 1946 році обраний академіком АН СРСР. У 1947–1950 роках — професор Академії суспільних наук. З 1950 по 1972 рік — завідувач кафедри історії СРСР Московського педагогічного інституту імені В. І. Леніна. З 1954 року — старший науковий співробітник Інституту історії СРСР Академії наук СРСР.

З 1962 року — голова Наукової ради Академії наук СРСР з комплексної проблеми «Історія Великої Жовтневої революції». У 1974 році за наукову працю «Історія Великого Жовтня» томи 1-3 (1967—1973) удостоєний Ленінської премії.

Як історик впродовж всього свого життя був прихильником того курсу комуністичної партії, який тріумфував у той час. З кінця 1920-х років був одним з найактивніших творців і пропагандистів культу особи Й. В. Сталіна, пов'язував з його ім'ям створення Червоної армії і всі перемоги на фронтах Громадянської війни. Після 1956 року перестав згадувати Сталіна у своїх працях. Історичні роботи І. І. Мінца завжди були написані в руслі тодішньої лінії партії.

Жив у Москві. Помер 5 квітня 1991 року. Похований у Москві на Востряковському кладовищі.

Відзнаки

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 лютого 1976 року за великі заслуги в розвитку історичної науки, підготовку кадрів та у зв'язку з вісімдесятиріччям з дня народження Мінцу Ісаку Ізраїльовичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням йому ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

Лауреат Ленінської премії (за 1974 рік) та двох Сталінських премій (1943, 1946).

Нагороджений трьома орденами Леніна (1966, 1976, 1986), орденом Жовтневої Революції (1971), орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (1945), двома орденами Трудового Червоного Прапора (1944, 1946), медалями, в тому числі «За оборону Москви» і «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».

Примітки

1. Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область^{[недоступне посилання]}(рос.)

Джерела та література

• О. А. Удод. Мінц Ісаак Ізраїлович [Архівовано 24 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 747. — ISBN 978-966-00-1028-1.

Література

• MacKinnon E. Writing History for Stalin. Isaak Izrailevich Mints and the Istoriia grazhdanskoi voiny // Kritika. Explorations in Russian and Eurasian History. 2005. Vol. 6. No 1. P. 5—54.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Велика радянська енциклопедія;
• Учёные МГУ — действительные члены и члены-корреспонденты РАН. М., 2004.