Народився в Санкт-Петербурзі в сім'ї географа і педагога Павла Сосновського і Еви-Клавдії з Позняків. Навчався у варшавських гімназіях. 1903 року закінчив інженерно-будівельний факультет Варшавського політехнічного інституту. Відбував практику в архітектурному відділі Варшавсько-віденської залізниці, а також у проєктному бюро Юзефа Дзеконського. У 1909–1914 роках провадив у Варшаві власне архітектурне бюро. Паралельно викладав у низці приватних технічних та ремісничих закладів. Від 1910 року член Товариства опіки над пам'ятками минулого, де організував науковий відділ. 1914 року обраний за конкурсом на посаду професора титулярного на кафедру «Архітектура II» Львівської політехніки. До викладання не приступив, оскільки був мобілізований до російської армії. У 1917–1918 роках керував відділом культури і мистецтва Міністерства справ польських УНР. 1 квітня1919 року у званні професора надзвичайного очолив кафедру Польської архітектури та історії мистецтва на факультеті архітектури Варшавської політехніки. 15 травня1925 року у Краківській академії мистецтв здобув ступінь доктора технічних наук. Захистив дисертацію «Виникнення, характерні риси і майбутнє вуличної мережі міста Варшави».[1]1930 року праця була видана.
Від 1929 року член-кореспондент Товариства польських урбаністів. Від 1931 року член Варшавського наукового товариства. 1933 року входив до складу комісії архітекторів та представників Товариства заохочення мистецтв, які призначали молодим архітекторам стипендії ім. Владислава Фрончкевича.[2]
Займався живописом і скульптурою. Неодноразово експонував свої роботи. Був також віолончелістом-аматором. На п'ятій виставці Товариства заохочення красних мистецтв у Варшаві у грудні 1908 — січні 1909 експонував перспективний рисунок сільського маєтку.[3]1910 року експонував «архітектурні фантазії» на виставці польських архітекторів у Львові. Серед них зокрема проєкт синагоги.[4]1913 року входив до комітету організаторів виставки сценічного малярства і архітектури у Кракові.[5]
Конкурсний проєкт розбудови ратуші у Варшаві на площі Театральній. 1927 рік. Не здобув нагород. Проєкт передбачав надбудову флігелів до 7 поверхів і центральної частини від вулиці Даниловичівської — до 12. Збереження палацу Бланка і добудову до нього зали засідань міської ради. У лівому крилі палацу заплановано пробиття підтиння для розширення вулиці Даниловичівської. Трамвайну колію запущено петлею від вулиці Вєжбової. Від вулиці Сенаторської заплановано місце для трибун.[19]
Проєкт регуляції площі Замкової у Варшаві. Створений для закритого конкурсу 1937 року. Робота Сосновського здобула друге місце серед чотирьох претендентів. Проєкт передбачав виведення транспортних потоків за межі площі за допомогою півциркульного об'їзду з тильної сторони замку.[20]
↑Kronika // Architektura i Budownictwo. — 1933. — № 1. — S. 32.
↑Stifelman H. Piąta wystawa doroczna w Tow. Zachęty do Sztok Pięknych // Przegląd Techniczny. — 1908. — № 52. — S. 635.
↑Minkiewicz W. Z powodu I wystawy Architektury we Lwowie // Czasopismo Techniczne. — 1910. — № 23. — S. 357; Sprawozdanie Komitetu Wystawy Architektów polskich // Czasopismo Techniczne. — 1910. — № 24. — S. 387.
↑Wystawa malarstwa scenicznego i architektury scenicznej // Architekt. — 1913. — № 5—6. — S. 84.
↑Order Odrodzenia Polski. Trzechlecie pierwszej kapituły 1921—1924. — Warszawa: Drukarnia Państwowa, 1926. — S. 21.
↑Album inżynierów i techników w Polsce. — Lwów, 1932. — T. I, cz. III. — S. 185.
↑Majdowski A. Rzymskokatolickie budownictwo kultowe w twórczości projektowej Józefa P. Dziekońskiego (1844-1927) // Nasza Przeszłość: studia z dziejów Kościoła i kultury katolickiej w Polsce. — Kraków : Wydaw. Instytutu Teologicznego Księży Misjonarzy, 1990. — T. 68. — S. 220.
↑Król A. Budowle zabytkowe w wojsku // Architektura i Budownictwo. — 1933. — № 10—12. — S. 318.
↑Zgliński M. Kościół parafialny p. w. Św. Wacława w Wołkowysku // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa nowogródzkiego. — Kraków: Antykwa, 2003. — Т. 1. — S. 171. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 2). — ISBN 83-89273-08-X.
↑W sprawie budowli państwowych // Architektura i Budownictwo. — 1925. — № 1. — S. 41.
↑Rozstrzygnięcie konkursu na projekt kościoła we wsi Orłów // Architekt. — 1910. — № 3. — S. 50; Konkurs na projekt kościoła we wsi Orłów // Architekt. — 1910. — № 4. — S. 60—61, 64, tabl. 10.
↑Wyciąg z protokołu sądu konkursowego // Czasopismo Techniczne. — 1912. — № 18. — S. 238, tabl. XXV, XXVI.
↑Architekt. — 1925. — № 3. — S. 31; Architektura i Budownictwo. — 1925. — № 1. — S. 47; Kronika // Rzeczy Piękne. — 1925. — № 4. — S. 92; Kulczyński K. Konkurs na gmach katedry w Katowicach // Architekt. — 1925. — № 4. — S. 5, 7, 21—23.
↑Architektura i Budownictwo. — 1932. — № 3—4. — S. 66, 69, 120—122, 128.
↑Sprawozdanie z działalności Tow. Urbanistów Polskich // Architektura i Budownictwo. — 1925. — № 1. — S. 38.
↑Konkurs na rozbudowę ratusza i rozplanowanie placu teatralnego w Warszawie // Architektura i Budownictwo. — 1928. — № 1. — S. 7—9.
↑Byrski E. «Kosmetyka» czy «chirurgia» // Prosto z Mostu. — 10—17 kwietnia 1938. — № 18—19 (184—185). — S. 8.
D. N. [Nowacki D.] Sosnowski Oskar // Słownik biograficzny historii Polski / Pod red. J. Chodery i F. Kiryka. — Wrocław—Warszawa—Kraków: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 2005. — T. 2. — S. 1427—1428. — ISBN 83-04-04857-4.
Kotaszewicz T. Oskar Sosnowski (1880—1939) // Sylwetki profesorów Politechniki Warszawskiej. — 1990. — № 76.
Roguska J. Sosnowski Oskar Wiktor // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa—Kraków: Zakład Narodowy im. Ossolońskich, Wydawnictwo PAN, 2001. — T. XL/4, zesz. 167. — S. 589—592.