Поль Жиністі

Поль Жиністі
фр. Paul Ginisty
Ім'я при народженніфр. Eugène Léon Paul Ginisty[1]
Народився4 квітня 1855(1855-04-04)[2][3][1]
Grenelled, Сена[d][1]
Помер5 березня 1932(1932-03-05)[2][3] (76 років)
Париж, Франція
Країна Франція
Діяльністьжурналіст, поет, директор театру, драматург, історик літератури
Мова творівфранцузька
ЧленствоSociété de l'histoire de Paris et de l'Île-de-Franced
ДітиPierre Ginistyd
Автограф
Нагороди
CMNS: Поль Жиністі у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Поль Жиністі (фр. Paul Ginisty; 4 квітня 1855, Париж — 1932) — французький письменник, бібліограф, журналіст, літературний і театральний критик.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Бібліографічні нариси та історичні розвідки, надруковані в різних журналах, видавалися щорічними випусками під назвою «Année littéraire» (1885 — 1893). Випустив кілька поетичних збірок (Паризькі ідилії, 1881), збірок новел (Любов проходить — проходить все, 1885), драм і комедій, а також романів, більшість яких — з життя театру. Публікував записки актрис театру і цирку — Розалі Дюте, мадам Саки та ін. Сам залишив кілька мемуарних книг. Передмову до книги його оповідань "Любов утрьох" (1884) написав Мопассан ; Мопассан також присвятив Жіністі новелу "Мій дядько перебуваю".

Під час коронації Олександра III (1883) у московському Кремлі Жиністі був присутній на ній, як кореспондент «Gil Blas».

1896 — 1906 — керував театром Одеон, кілька місяців — разом з Андре Антуаном .

1919 — очолив комісію Міністерства народної освіти та витончених мистецтв з нагляду за кінопродукцією — ця сторона його діяльності (про неї пише в своїй Історії кіно Жорж Садуль) викликала протест з боку багатьох представників культури.

Інсценування

[ред. | ред. код]

1888 — Жиністі разом з журналістом Гюгом Ле Ру (фр. Hugues Le Roux Hugues Le Roux) поставив на сцені паризького театру Одеон драму у 5 діях «Crime et Châtiment» — переробку «Злочину та кари» Достоєвського. Пізніше переробив для сцени роман Стендаля Пармская обитель (1919). П'єси Жиністі ставили Андре Антуан, Орельєн Люнье-За та ін.

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

На вірш Жиністі "Слов'янська пісня" написала музику Сесіль Шамінад .

Вибірковий життєпис

[ред. | ред. код]
  • Les Idylles parisiennes. Paris: P. Ollendorff, 1881
  • La Marquise de Sade. Paris: Charpentier, 1901
  • Paris intime en Révolution: ouvrage orné de gravures et de documents de l'epoque . Paris: Librairie Charpentier et Fasquelle, 1904
  • La vie d'un théâtre. Paris: C. Delagrave, 1906
  • Mémoires d'anonymes et d'inconnus (1814–1850). Paris: C. Delagrave, 1907
  • Lucinde: roman de théâtre. Paris: Éd. du «Monde illustré», 1907
  • Francine, actrice de drame: roman de la vie théâtrale. Paris: E. Fasquelle, 1909
  • Mémoires et souvenirs de comédiennes (XVIIIe siècle). Paris: Louis-Michaud, 1914
  • Anthologie du journalisme du XVIIe siècle à nos jours . Paris: Delagrave, 1917 (перєїзд. 1920 році, 1933)
  • Au seuil du bonheur: roman. Paris: E. Flammarion, 1923.
  • Les Nids d'aigles: roman. Paris: E. Flammarion, 1924
  • Les anciens boulevards. Paris: Hachette, 1925
  • Tiberge: roman. Paris: E. Flammarion, 1927
  • Eugène Sue. Paris: Berger-Levrault, 1929
  • Le Crime des deux comédiens: roman. Paris: les Éditions de France, 1929
  • Souvenirs de journalisme et de théâtre. Paris: les Éd. de France, 1930

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в база даних Léonore — ministère de la Culture.
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б International Music Score Library Project — 2006.
  4. ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.

Література

[ред. | ред. код]
  • Боринский К., Жиністі. Театр, його історія та представники. Сучасне театральне життя. СПб: Видання В. В. Битнера, 1903
  • ВТ-ЭСБЕ+ // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.