Південно-Західна залізниця

Південно-Західна залізниця
Типзалізнична компанія
Статусдіюча
Повна назваРегіональна філія «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця»
Засновано1870
Штаб-квартираКиїв
Роки функціонування1936 (88 років)
попередньо: Південно-Західні залізниці (1878—1936)
КраїнаУкраїна Україна
Телеграфний кодЮ-З
Залізничний код приписки (Чисельний код)032—034[1]
Ширина колії1520 мм
Кількість станцій315
Власник(и)УЗ
Материнська компаніяУкрзалізниця
Дочірні компанії
  • Київська дирекція залізничних перевезень (ДН-1), Конотопська дирекція залізничних перевезень (ДН-5), Коростенська дирекція залізничних перевезень (ДН-4), Козятинська дирекція залізничних перевезень (ДН-2) і Жмеринська дирекція залізничних перевезень (ДН-3)
  • Сайтwww.swrailway.gov.ua
    Мапа

    CMNS: Південно-Західна залізниця у Вікісховищі

    Півде́нно-За́хідна залізни́ця (ПЗЗ) — одна з найстаріших залізниць України. Управління Південно-Західної залізниці розташоване в столиці України — місті Києві.

    Географія

    [ред. | ред. код]

    Залізниця розташована переважно на території Київської, Вінницької, Житомирської, Чернігівської, Хмельницької та частково в районах Сумської, Рівненської, Чернівецької, Черкаської, Полтавської та Тернопільської областей.

    Райони, що обслуговує залізниця, розташовані в межах поліської і лісостепової зон України. Північна частина залізниці, приблизно лінією Шепетівка — Житомир — Київ — Ніжин — Бахмач, знаходиться в межах Полісся; Південна частина — у лісостеповій зоні. У районі розташування залізниці проживає понад 11 млн осіб.

    Межі залізниці

    [ред. | ред. код]

    Залізниця межує із: Львівською, Одеською, Південною, Білоруською і Молдовською залізницями.

    Експлуатаційна характеристика

    [ред. | ред. код]

    Загальна експлуатаційна протяжність залізниці — 4 668 км. Розгорнута довжина головних колій становить 6 438,1 км. Південно-Західна залізниця займає друге місце за обсягом перевезень серед шести залізниць України. У загальному обсязі вантажних перевезень України кожна шоста тонна припадає на частку ПЗЗ. Біля третини від загального обсягу пасажирообігу України забезпечується залізничниками Південно-Західної залізниці, в тому числі значна частка міжнародних перевезень. Електротягою виконується 93,3 % усіх перевезень вантажів та пасажирів.

    Експлуатаційну роботу залізниці здійснюють п'ять дирекцій залізничних перевезень — Жмеринська, Київська, Козятинська, Конотопська та Коростенська.

    На Південно-Західній залізниці налічується 315 станцій.

    Історія

    [ред. | ред. код]
    Південно-Західні залізниці (1899)

    Початок будівництва залізниць на тій території України, що входила до складу Російської імперії, сягає 1860-х років, коли виникла необхідність сполучення Одеського морського порту й південно-західних кордонів з центральними областями Росії.

    Першу на підросійській Україні залізницю Одеса — Балта завдовжки 213 км було побудовано за державний рахунок, будівництво тривало близько трьох років (1863—1865), керував цими роботами барон Карл фон Унгерн-Штернберг.

    У травні 1866 року розпочато будівництво Києво-Балтської залізниці, як продовження лінії Одеса — Балта. Рух поїздів цією лінією було відкрито через 4 роки. Формально датою заснування Південно-Західної залізниці вважається 7 червня 1870 року.

    Пасажирський вокзал у Києві будувався одразу для двох залізниць — Києво-Балтської та Курсько-Київської. Остання була поодовжена до лівого берега Дніпра у Києві, роботи по продовженню залізниці тривали до кінця 1868 року, але ще два роки тривало будівництво залізничного мосту через Дніпро під керівництвом інженера Аманда Струве. Перший поїзд зі сторони Курська прибув до Києва у лютому 1870 року.

    У 18711876 роках збудовані залізничні лінії Жмеринка — Волочиськ, Бердичів — Кривин, у 1890—1897 році — Жмеринка — Могилів-Подільський, Козятин I — Умань, Христинівка — Шпола, Бердичів — Житомир.

    У 1897 році до залізниці приєднана Фастівська лінія, а 1902 року — Волинська лінія і збудована лінія Київ — Коростень.

    9 червня 1878 року затверджений Статут новоствореного товариства Південно-Західних залізниць імператором Миколою ІІ. Остаточне об'єднання Одеської, Києво-Берестейської та Берестейсько-Граєвської залізниць відбулось 1 липня 1878 року.

    У 1883 році приєднана збиткова і незавершена Бендеро-Галацька лінія протяжністю 293,5 км.

    Майже до 1890-х паровози Південно-Західної залізниці працювали на дровах, лише на південних дільницях (від Жмеринки до Одеси) — на англійському вугіллі, що доставлявся до Одеського морського порту. Після 1885 року всі паровози поступово стали переводити на донецьке вугілля[2].

    Впродовж 18881889 років у Києві на Театральній вулиці (нині — вулиця Лисенка, 6) за проєктом архітекторів О. фон Гогена та Б. Куликовського споруджено будівлю Управління Південно-Західних залізниць.

    Витрати на навчання і утримання одного учня в училищі при Південно-Західній залізниці становили 13 карбованців на місяць, а викладач отримував 290—300 карбованців. Середня виручка з одного залізничного пасажира у 1904 році становила 1,05 крб. Обід для службовців залізниці був пільговим і коштував 0,10 крб[3].

    Впродовж 1900—1902 років збудовано лінію Київ-Волинський — Ковель протяжністю близько 400 км.

    Станом на 1 січня 1904 співробітників залізниці налічувалось понад 50 000 осіб.

    У 1913 році розгорнута довжина головних колій становила 3 906 верст, у тому числі 1 349 верст — дві колії. Рухомий склад налічував 1 480 паровозів, 31 809 вантажних та 1 650 пасажирських вагонів. До Управління Південно-Західної залізниці входили служби колії, тяги, руху, телеграфу, комерційної, зборів та матеріальної, канцелярія начальника залізниці, бухгалтерія, навчальний відділ і лікарська служба.

    30 листопада 1913 року відбулося відкриття вантажно-пасажирського руху на дільниці Проскурів — Старокостянтинів I — Шепетівка. Одночасно почалися роботи з продовження залізничної лінії від Шепетівки до Коростеня, а також прокладання колії Шепетівка — Ізяслав — Ланівці та Ярмолинці — Гусятин (ці магістралі стали до ладу у 1915 та 1916 роках відповідно).

    У 1916 році споруджено лінію Коростень — Виступовичі (далі у напрямку станції Мозир)[2]

    Зовнішні зображення
    Схема Південно-Західної залізниці
    Схематична мапа Південно-Західної залізниці (1940)

    15 травня 1918 року Наказом Міністерства шляхів Української держави змінена назва на Правобережну залізницю[4].

    У подальшому збудовано ще ряд ліній, переважно місцевого значення: у 1925 році стала до ладу лінія Ніжин — Чернігів, у 1928 році збудована лінія Чернігів — Овруч, 1930 року — Чернігів — Горностаївка, 1931 року збудовано залізницю Ворожба — Хутір-Михайлівський та Хутір-Михайлівськийй — Чигинок, 1935 року — лінію Овруч — Білокоровичі, 1936 року стали до ладу дві лінії: Фастів I — Житомир та Калинівка I — Старокостянтинів I, у 1950-х роках збудована лінію завдожки 27 км Житомир — Коростишів.

    Єдиними лініями, спорудженими пізніше, стала невелика вантажно-промислова лінія до Київської ГЕС (збудована на початку 1960-х років; з 29 жовтня 2010 по вересень 2011 року цією лінію курсував пасажирський дизельпоїзд від станції Київ-Петрівка до міста Вишгорода) та лінія Київ-Деміївський — Миронівка (19811983).

    13 лютого 1959 року, відповідно із розпорядженням Міністерства шляхів сполучення СРСР № Г-3998, Конотопське відділення (НОД-5) Московсько-Київської залізниці передано до складу Південно-Західної залізниці[5].

    У лютому 1992 року зі складу Київського та Конотопського відділень Південно-Західної залізниці до складу Білоруської залізниці були передані дільниці Лисички — Кравцовка та Терехівка — Куток (без станцій Лисички та Терехівка, які були у складі Білоруської залізниці). Натомість зі складу Гомельського відділення Білоруської залізниці до складу Коростенського відділення було передано дільницю Пост 173 км — Овруч (без станції Овруч, яка була у складі Південно-Західної залізниці.

    Приміський залізничний вокзал станції Київ-Пасажирський

    У 1992 році станції Зернове, Перемога, Чигинок, Семенівка, Угли-Завод, Новгород-Сіверський Брянського відділення Московської залізниці були передані у підпорядкування Конотопського відділення.

    У 1993 році станцію Волфине Курського відділення Московської залізниці також було передано до Конотопського відділення.

    Навесні 1994 року станції Тьоткіно, Неонилівка, Крупець та Локоть Конотопського відділення були передані до Курського відділення Московської залізниці[6].

    У серпні 1995 року, після будівництва мосту через річку Десна та 14-кілометрової дільниці Пирогівка — Новгород-Сіверський тупикова лінія Карповичі — Новгород-Сіверський була з'єднана з основною мережею залізниць України[7].

    1 грудня 2015 року розпочалась господарська діяльність АТ «Укрзалізниця»; державне територіально-галузеве об'єдання «Південно-Західна залізниця» втратило статус окремої юридичної особи і продовжило діяльність як регіональна філія[8].

    Назва залізниці

    [ред. | ред. код]

    На території незалежної України до цього часу існують назви державних підприємств, які походять від розташування цих підприємств на території давно зниклих Російської імперії та СРСР. Мова йдеться про назви регіональних філій державної «Укрзалізниці» — Південно-Західна залізниця та Південна залізниця.

    Ці назви виникли через таке розташування підприємств у колишніх Російській імперії та СРСР. Після здобуття незалежності України та встановленням державного кордону України ці назви перестали відповідати дійсному розташуванню підприємств. Існування на території сучасної України державних підприємств з імперськими назвами є неприйнятним та потребує виправлення таких назв[9].

    Між тим назви інших регіональних філій «Укрзалізниці» походять або від назв міст, які є центрами цих філій (Одеська, Львівська, Донецька), або від розташування на території сучасної України (Придніпровська)[10].

    На початку березня 2023 року понад 1,1 млн українців проголосували через додаток «Дія» за перейменування Південно-Західної залізниці, більшість з них обрали нову назву — Центральна[11].

    Корупційні діяння

    [ред. | ред. код]

    4 березня Уряд відсторонив від виконання обов'язків директора Південно-Західної залізниці Олексія Кривопішина і просив правоохоронців порушити проти нього кримінальну справу[12]

    17 березня судовим рішенням зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України № 192-р від 11.03.2015 року, яким Тягульського В. Г. призначено виконуючим обов'язки начальника Південно-Західної залізниці. Рішення набрало законної сили 17 березня 2015 року[13]

    19 березня Андрій Пивоварський дав велике інтерв'ю виданню «Українська правда»[14][15].

    19 березня на сайті ПЗЗ було повідомлено:[16] {{цитата|Південно-Західна залізниця інформує що в. о. генерального директора Укрзалізниці Бланком М. І.[17]. 19 березня 2015 року видано злочинні накази про звільнення з 19 березня 2015 року керівного складу Південно-Західної залізниці.

    Дані накази є злочинними, такими, що прямо суперечать Законам України та створюють реальну загрозу національній безпеці України.
    З цього моменту вважаємо, що накази та розпорядження Укрзалізниці не підлягають виконанню, як такі, що видаються злочинцем щодо якого порушено та розслідуються кримінальні справи про зловживання владою та службовим становищем.

    Навесні 2018 року посаду заступника директора регіональної філії Південно-Західної залізниці з фінансово-економічних питань посів Роман Веприцький, екс-депутат Харківської облради від «партії «Відродження»», доцент кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ. Саме в часи його керівництва Укрзалізниця запустила «Kyiv Boryspil Express», який попри запевнення залізничників у надійності вже протягом першого тижня експлуатації тричі зазнавав поломки. На думку керівника проєкту «Залізниця без корупції» В. Даценка, невдача пов'язана з корупційною складовою[18].

    Електрифікація залізниці

    [ред. | ред. код]

    Позначки: постійний струм — (=3 кВ), змінний струм — (~25 кВ):[19].

    Роки Дільниці Довжина Рід
    струму
    З них дільниці
    на ПЗЗ
    1950 Київ — Боярка 23 км =3 кВ
    1953 Боярка — Васильків I 14 км =3 кВ
    1955 Васильків I — Мотовилівка 10 км =3 кВ
    1957 Київ — Бровари 30 км =3 кВ
    1958 Мотовилівка — Фастів I 17 км =3 кВ
    1959 Київ-Волинський — Ворзель 29 км =3 кВ
    1960 Ворзель — Клавдієво 11 км =3 кВ
    1963 Фастів I — Миронівка 103 км ~25 кВ
    1964 Фастів I — Здолбунів 330 км ~25 кВ 327
    1967 Бровари — Зернове 320 км ~25 кВ
    1968 Борщагівка — Київ-Петрівка 12 км ~25 кВ
    1968 Клавдієво — Тетерів 33 км ~25 кВ
    1972 Дарниця — Баришівка 50 км ~25 кВ
    1973 Баришівка — Яготин 37 км ~25 кВ
    1977 Козятин I — Жмеринка 111 км ~25 кВ
    1978 Тетерів — Малин 24 км ~25 кВ
    1982 Малин — Чоповичі 28 км ~25 кВ
    1983 Чоповичі — Коростень 24 км ~25 кВ
    1985 Київ-Деміївський — Трипілля-Дніпровське 39 км ~25 кВ
    1986 Трипілля-Дніпровське — Миронівка 63 км ~25 кВ
    1988 Чернігів — Семиходи 87 км ~25 кВ
    1989 Жмеринка — Котовськ 199 км ~25 кВ 81 км
    1994 Яготин — Гребінка 47 км ~25 кВ 46
    1997 Жмеринка — Гречани 106 км ~25 кВ
    1998 Гречани — Тернопіль 112 км ~25 кВ 61 км
    1999 Ніжин — Чернігів 83 км ~25 кВ
    2004 Воронізька — Шостка 11 км ~25 кВ
    2005 Коростень — Яблунець 42 км ~25 кВ
    2006 Яблунець — Шепетівка 109 км ~25 кВ
    2010 Конотоп — Ворожба 75 км ~25 кВ[20]
    22.08.2011 Фастів I — Житомир 101 км ~25 кВ[21]
    14.01.2021 Пост-Південний — Коростень-Житомирський 3,8 км ~25 кВ
    21.12.2021 Васильків I — Васильків-Центр 11 км ~25 кВ

    Підпорядковані підприємства

    [ред. | ред. код]
    Дорожного підпорядкування

    Основні станції залізниці

    [ред. | ред. код]
    Фото Станція

    Київ-Пасажирський
    Бахмач-Пасажирський
    Вінниця
    Ворожба
    Дарниця
    Жмеринка
    Кам'янець-Подільський
    Київ-Волинський
    Козятин I
    Конотоп
    Коростень
    Миронівка
    Ніжин

    Фастів I
    Хмельницький
    Чернігів
    Шепетівка

    Видатні особи

    [ред. | ред. код]

    Начальники Південно-Західного округу залізниць (1946—1951)

    [ред. | ред. код]
    Роки Посадові особи
    1946—1947 Кривонос Петро Федорович
    1947 в. о. Вишневецький
    1947—1951 Ковальов Герман Васильович

    Керівники залізниці

    [ред. | ред. код]
    Роки Посадові особи
    1877—1879 Бородін Олександр Парфенійович
    1880—1895 Андріївський Дмитро Іоякимович
    1880—1889 Вітте Сергій Юлійович
    1889—1896 Немішаєв Клавдій Семенович
    1896—1905 Андріївський Дмитро Іоякимович
    1906—1913 Немішаєв Клавдій Семенович
    1913—1917 Шміт Вадим Петрович
    1917—1918 Михайлов Микола Дмитрович
    1918—1919 Новицький А. О.
    1919—1920 Неклюдов Василь Петрович
    1920—1925 Баженов Леонід Миколайович
    1925—1927 Шушков Петро Сергійович
    1927—1931 Подшивалін Георгій Васильович
    1931—1933 Слюсаренко Феодосій Іванович
    1933—1934 Друскіс Франц Семенович
    1934—1936 Зорін Олексій Михайлович
    1936—1937 Свіріков Олександр Георгійович
    1937—1938 Оболонний Василь Іванович
    1938—1940 Каптьолкін Михайло Іванович
    1940—1941 Некрасов Петро Михайлович
    1943—1945 Гусєв Сергій Васильович
    1946—1951 Молчанов Олексій Петрович
    1951—1952 Ковальов Герман Васильович
    1953—1980 Кривонос Петро Федорович
    1980—1999 Олійник Борис Степанович
    1999—2000 Олійник Володимир Борисович
    2000—2002 Слободян Анатолій Васильович
    2002—2005 Кривопішин Олексій Мефодійович
    2005 Тягнирядно Юрій Іванович
    2006—2015 Кривопішин Олексій Мефодійович
    2015—2017 Тягульський Володимир Григорович
    2017(?) Крючков Віталій Олегович
    з 2017 Бевз Григорій Анатолійович


    Начальники політичного відділу Південно-Західної залізниці

    [ред. | ред. код]
    Роки Посадові особи
    1933—1936 Мілх Лев Романович
    1936—1937 Мкртчян Папік Григорович
    1951—1956 Логвин Іван Михайлович

    Начальники політичного відділу Південно-Західного округу залізниць

    [ред. | ред. код]
    Роки Посадові особи
    1948—1951 Логвин Іван Михайлович

    Див. також

    [ред. | ред. код]

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. Коди Південно-Західної залізниці
    2. а б http://www.ounb.km.ua/rec/cal/ball.html [Архівовано 18 червня 2009 у Wayback Machine.] Хронологічний перелік знаменних і пам'ятних дат Хмельниччини на 2007 рік
    3. http://mycityua.com/history/2008/01/17/090100.html[недоступне посилання з липня 2019]
    4. Державний вістник. — 1918. — № 3.
    5. Бобылев А. Н. На острых гранях перемен
    6. Бобылев А. Н. Как добрые соседи
    7. Анатолий Мураховский. Станет ли Деснянский мост началом реконструкции железнодорожной сети в Украине? // Зеркало недели. Украина. — 1995. — № 32 (11 серпня).
    8. Відсьогодні АТ «Укрзалізниця» розпочинає господарську діяльність // Укрзалізниця. — 2015. — 1 грудня.
    9. «Позбутися усього російського»: Південно-Західну залізницю перейменують у 2023 році. vsim.ua. 21 лютого 2023.
    10. Позбутися імперських назв державних підприємств на території незалежної України: перейменувати регіональні філії «Укрзалізниці» «Південна-Західна залізниця» та «Південна залізниця» на, відповідно, «Київська залізниця» та «Харківська залізниця».
    11. Залізна українізація триває: у «Дії» обрали назву для Південно-Західної залізниці. Долучайтеся до нового опитування — визначте назву для Південної залізниці. Дія (ua) . Процитовано 10 березня 2023.
    12. Південно-Західна залізниця відмовляється виконувати накази «Укрзалізниці». pravda.com.ua. 20 березня 2015. {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |utl= (довідка)
    13. Рішенням суду зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України № 192-р від 11.03.2015 року про призначення в. о. начальника Південно-Західної залізниці Тягульского В. Г.[недоступне посилання]
    14. Андрій Пивоварський: Севгіль Мусаєва-Боровик, Юрій Панченко. Не знаю, що потрібно зробити, щоб люди повірили. Українська правда. 19 березня 2015.
    15. Тимофій Милованов. Яким Бачать український Уряд: Перші 100 днів. Українська правда. 12 березня 2015.
    16. Злочинні накази в.о. генерального директора Укрзалізниці Максіма Бланка — звільнення керівного складу Залізниці. Архів оригіналу за 24 березня 2015. Процитовано 21 березня 2015.
    17. Перший заступник генерального директора Укрзалізниці[недоступне посилання] Бланк Максим Ігорович, у 2008, 2012-2014 роках директор, президент компанії «Аструм-Капітал». 16 квітня 2014 року Бланка Максима Ігоровича призначено першим заступником генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України
    18. «Бориспільський експрес»: піар і корупція. dt.ua. Архів оригіналу за 8 грудня 2018. Процитовано 8 грудня 2018.
    19. Електрифікація залізниць України: історія, сьогоднішній день та перспективи. traffic.od.ua. Процитовано 20 липня 2019. (рос.)
    20. У 2010 році електрифіковано 99 км експлуатаційних дільниць залізниці[недоступне посилання з липня 2019]
    21. Об'єкт національного характеру. Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 10 вересня 2011.

    Література

    [ред. | ред. код]

    Посилання

    [ред. | ред. код]